Захист прав неможливий без обізнаності

Днями взяв участь у дискусії “Спільні виклики – креативні рішення. Мистецтво проти дезінформації”. Разом з Олександром Гороховським, головою громадської організації “Центр аналітики і розслідувань”, засновником фактчек-проєкту “БезБрехні”, Вікторією Романюк, заступницею директора Могилянської школи журналістики, заступницею головного редактора проєкту StopFake.org та Наталією Соколенко, журналісткою Українського радіо говорили, зокрема, про інформаційну війну, розвиток і проблеми медіаграмотності в Україні, дезінформацію та мистецтво як інструмент боротьби із нею. 

Тема медіаграмотності і поєднання досвіду педагога, журналіста, розробника курсів із медіаграмотності та її вчителя дуже резонують з роботою, яку я виконую на посаді освітнього омбудсмена. Адже право і його захист неможливі поза обізнаністю, зокрема, з медіаграмотності, право неможливе поза його розумінням і вмінням діяти як з боку того, хто потребує захисту свого права, так і з боку того, хто це право захищає.

Для сучасного світу загалом характерна проблема популізму, тобто коли нам пропонують чи повідомляють, що знайдуть прості рішення там, де таких рішень бути не може. 

Відсутність медіаграмотності небезпечна тим, що змушує людину ухвалювати неправильні рішення, які їй же і шкодять. А оскільки в кожної людини різне ставлення до світу та інформації і це ставлення надзвичайно інерційне – його важко змінити, це потребує значних та тривалих зусиль і адекватних рішень. На відміну від популізму, медіаграмотність і пропонує нам шукати рішення адекватні, а не прості.

Важливо, що українська освіта вже добре розуміє значення медіа та медіаграмотності для розвитку свідомого суспільства. 

Приміром, у кінці вересня було затверджено Державний стандарт повної загальної середньої освіти, де, як слушно зауважила завідувачка Лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Любов Найдьонова, 530 разів використано слово “медіа” та 515 разів слово “медіатекст”. 

На мою думку, хоча медіаграмотність та навчання медіаграмотності й знаходять дорогу в освіті, але, на жаль, цього ще не достатньо для виховання суспільства, здатного критично мислити, відрізняти фейки від правди. Це довгий шлях. 

Наразі ми маємо дві основні проблеми, які сповільнюють цей шлях. 

Перше – це дуже слабка підтримка інформаційної безпеки з боку держави, бо всі операції інформаційної війни проти України підтримані величезними грошима агресора.

Інша проблема – попри наявність програм, курсів із медіаграмотності, дуже не вистачає професійних викладачів, тренерів, які знаються на темі. Наразі виходить так, що школярів медіаграмотності навчають педагоги, які не мають досвіду у медійній сфері.

Тому під час дискусії висловив свою думку про те, що для розвитку медіаграмотності в Україні насамперед має бути належна державна політика із захисту інформаційного простору.

Можливо, є сенс замислитися над створенням, умовно кажучи, “інформаційних військ”. 

Також, повторюся, дуже важливо, щоб уроки медіаграмотності у школах систематично проводили люди, які безпосередньо задіяні в медійній сфері, тобто щоб самі журналісти-практики приходили до школи і постійно працювали з дітьми на уроках медіаграмотності. 

І, звичайно, маємо чесно дивитися на те, що ми робимо, на результат наших зусиль та усвідомлювати: миттєвого результату ми не отримаємо, але потрібно працювати далі.

Дискусія, що відбулася, стала прологом до відкриття виставки художніх робіт, присвячених проблемі дезінформації. Ці роботи представили самі автори, які створили їх під час арт-марафону “Де?інформація”. Протягом цього арт-марафону митці мали впродовж однієї доби створити роботу (картину, постер, комікс чи анімацію) на одну з обраних тем: про теорії змови щодо коронавірусу, загрозу демократії (наскільки дезінформація загрожує демократії), героїв правди (хто і як бореться з дезінформацією), майбутнє журналістики або про те, як уряди протистоять дезінформації.

Переможницею марафону стала Анастасія Кукленко з роботою “Інфофастфуд”. На думку авторки, ця назва дуже точно відображає ситуацію, яку ми бачимо у медіа. 

Авторка сама пояснює назву цієї роботи так: “Тисячі джерел рясніють різними фейковими новинами, які люди споживають з блискавичною швидкістю, бо вони керуються емоціями, а не розумом. Завдання джерел, які створюють фейки — це придумати якомога чіпляючий яскравий заголовок, який народні маси не зможуть не проковтнути”. 

Ознайомитися із роботами усіх митців можна за посиланням.

Організатори заходу: Фонд Фрідріха Науманна за Свободу, Україна та Білорусь та Академія суспільного мовлення.