Отримую звернення та повідомлення від керівників і педагогічних працівників закладів освіти про примус щодо участі у певних заходах та інших активностях і звітування про них. Також про такі випадки дізнаюся в соціальних мережах. Тому реагую на такі ситуації відповідно до своїх повноважень.
Адже будь-які вимоги, які порушують автономію закладу освіти та академічну свободу педагога незалежно від того, чи ці вимоги надходять від органів управління освітою чи органів управління іншого спрямування є неприйнятними. Розглядаю кожну ситуацію докладно, щоб виявити причини порушень прав освітян і запобігти їх виникненню у майбутньому. Задля цього дізнаюся, на якій ланці виникло порушення, чи це неякісна комунікація, чи свідоме порушення прав.
ПРИМУС ДО ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ У ПЕВНОГО СУБ’ЄКТА НАДАННЯ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ
Освітяни однієї з областей повідомили про те, що їх зобов’язують звітувати про підвищення кваліфікації на певній онлайн-платформі. Таблиця звітності включає, зокрема кількість працівників за штатним розкладом, фактичну кількість працівників і прізвище, ім’я та по батькові педагога, посаду, номер сертифіката й дату проходження навчання з відповідного напряму за назвою “курсу”.
Відповідний лист, адресований районним військовим адміністраціям, військовим адміністраціям населених пунктів області надіслала обласна військова адміністрація. Як зазначається у листі, відомості збираються двічі на рік на виконання місцевої програми та надання інформації про це одному із Міністерств (не Міністерству освіти і науки України). У процесі роботи, з’ясовуючи підставу такої вимоги органу влади, поспілкувалася з представниками вже згаданого непрофільного Міністерства. Також надіслала лист до відповідної обласної військової адміністрації з проханням не порушувати права педагогічних працівників на вільний вибір виду, форми та суб’єкта підвищення кваліфікації, а також проханням дотримуватися автономії закладів освіти та академічної свободи учасників освітнього процесу, зокрема педагогічних працівників.
Нагадую і наголошую: згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 59 Закону України “Про освіту” вид, форму та суб’єкта підвищення кваліфікації обирає педагогічний (науково-педагогічний) працівник. Також пункт 7 Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. № 800 вказує, що педагогічні та науково-педагогічні працівники самостійно обирають конкретні форми, види, напрями та суб’єктів надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації. Саме тому примус до підвищення кваліфікації у певного суб’єкта надання послуг, навіть якщо він надає їх безоплатно, є неприпустимим.
ПЕРЕГЛЯД ТЕЛЕРАДІОЕФІРІВ МІСЬКОГО ГОЛОВИ
У соціальних мережах і медіа виявила повідомлення про лист департаменту освіти однієї з громад, адресований керівникам закладів освіти, у якому їм рекомендується особисто стежити та тримати на контролі проблемні питання, які порушуються у прямих телерадіоефірах міського голови. У листі зазначається, що така рекомендація – на виконання протокольного доручення.
Оскільки участь здобувачів освіти, педагогічних працівників, керівників закладів освіти у будь-яких заходах поза освітнім процесом має бути добровільною, звернулася з відповідним листом до міського голови та департаменту освіти. Зокрема, просила відкликати протокольне доручення міського голови та лист департаменту освіти громади, а також дотримуватися автономії закладів освіти та академічної свободи учасників освітнього процесу, зокрема педагогічних працівників.
ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДІВ ТА ЗВІТУВАННЯ ПРО НИХ
Отримала звернення від педагогічних працівників, які надали лист, адресований органам управління освітою у громадах та закладам освіти, від одного з обласних відділень Центру фізичного виховання та спорту учнів і студентів. У листі висловлено прохання вжити заходів щодо проведення у закладах освіти активностей певного спрямування та звітування про них щоденно протягом тижня до певної години на вказані електронні адреси.
Щоб дізнатися “шлях цієї вимоги” проаналізувала підстави таких вимог Центру.
Згідно з листом, непрофільне обласне управління надіслало відділенню Центру для ознайомлення та виконання лист непрофільного Міністерства. Ознайомилася з листом цього Міністерства, а також поспілкувалася з його представниками. Хочу звернути увагу, що в листі Міністерства немає вимоги проводити заходи та звітувати про їх проведення, а лише інформування про важливість таких заходів та допоміжні інформаційні матеріали для їх організації. Це підтвердили й представники Міністерства. Тобто вимога звітувати про проведені заходи зародилася вже на місцях.
Тож, реагуючи на ситуацію, надіслала листи до відповідної обласної військової адміністрації та обласного відділення Центру фізичного виховання та спорту учнів і студентів з проханням не примушувати заклади освіти, педагогічних працівників проводити заходи та брати в них участь. А також не вимагати від закладів освіти, педагогічних працівників розміщувати фото та відео дітей на сайтах і в соціальних мережах, надсилати звіти, зокрема фото й відеозвіти про проведення заходів, адже це не передбачено їхніми посадовими обов’язками. Докладно про академічну свободу та автономію закладів освіти читайте на сайті освітнього омбудсмена.
Нагадаю: одними із засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності є людиноцентризм, верховенство права, академічна свобода, а також фінансова, академічна, кадрова та організаційна автономія закладів освіти у межах, визначених законом, демократизм та інші відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про освіту”.
Академічна свобода передбачає самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, вільного оприлюднення і використання результатів наукових досліджень з урахуванням обмежень, установлених законом (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про освіту”).
Автономія передбачає право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про освіту”).
Частина 1 статті 54 Закону України “Про освіту” вказує, що педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право, зокрема на:
- академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі;
- підвищення кваліфікації, перепідготовку;
- вільний вибір освітніх програм, форм здобуття освіти, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників.
Частина 1 статті 53 Закону України “Про освіту” передбачає, що здобувачі освіти мають право, зокрема, на: свободу творчої, спортивної, оздоровчої, культурної, просвітницької, наукової і науково-технічної діяльності тощо.
Вищезазначені випадки – це лише незначна кількість прикладів. Адже неодноразово трапляються ситуації, коли заклади освіти отримують листи – як від органів управління, так і від інших організацій та установ, провести той чи інший захід, чи долучитися до тієї, чи іншої активності та прозвітувати щодо цього. Докладно про кількість конкурсів в закладах освіти та про потребу їх зменшення ми висвітлювали в окремій публікації. Статус цих листів, як правило, рекомендаційний, однак виконання на практиці, на жаль, часто відбувається з примусу, особливо на місцевому рівні.
Згадані листи порушують педагогічну свободу та автономію закладів освіти. У результаті й ефективність такої планованої вгорі роботи низька, адже часто пропоновані формати такої роботи викликають опір як у педагогів, так і в батьків та учнів. І це зрозуміло.
Зауважу, що про проблему втручання місцевих органів влади у діяльність закладів загальної середньої освіти зазначають і автори документа «Бачення України: реформування та відновлення соціально-гуманітарної сфери в перспективі до 2030 року» – команди Школи політичної аналітики НаУКМА та Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ. У згаданому документі зауважено: «На рівні законодавства актуальним є усунення внутрішніх суперечностей освітнього законодавства та його колізій з іншим законодавством. Зокрема, це стосується питань автономії закладів загальної середньої освіти, яка сьогодні обмежується не стільки освітнім, скільки іншим законодавством, зокрема Цивільним та Бюджетним кодексами, Законами України «Про місцеве самоврядування» та «Про місцеві державні адміністрації» та ін. Через це є багато прикладів невиправданого втручання місцевих органів у діяльність закладів загальної середньої освіти й перекладання своїх обов’язків на заклади освіти та їх керівників як засновників цих закладів. Недостатньо послідовно в чинному законодавстві реалізовано концепції академічної свободи педагогічних працівників, а також надання учням можливостей створення індивідуальних освітніх траєкторій».
Заклади освіти не тільки в теорії, але й на практиці повинні відчувати, що мають справжню свободу, провадячи освітню діяльність. Керуючись вимогами законодавства й реальним запитом учасників освітнього процесу, а не вказівками згори. Тут йде мова про те, що реальний зміст листів від органів влади, організацій та установ має справді бути пропозицією, методичною підтримкою і порадою, а не вказівкою і прихованою вимогою з термінами й форматами звітності.
Саме тому маємо робити все для того, щоб забезпечити справжню автономію закладів освіти, академічну свободу педагога та дотримання прав здобувачів освіти.
Фото: freepik