За нами – покоління людей, які берегли українську мову, культуру, ідентичність і плекали її, утверджували у пам’ять про мертвих, заради живих і ще не народжених. Заради нас.
Ми продовжуємо розбудовувати державу, а з нею – розвивати українську освіту. Попереду нам ще багато треба зробити. Та для майбутнього маємо завжди пам’ятати той шлях, який вже пройшли як народ.
Й українська освіта – один із ключів, що, з одного боку, відмикає нам цей шлях, а з іншого боку – оберігає його.
Я пам’ятаю школу до 1991 року з її радянськими традиціями та педагогами, яких звільняли за уроки про Голодомор чи Незалежність України.
За ці 35 років ми рухалися шляхом Незалежності та реформ:
- утвердили українську мову й українське слово у класах та аудиторіях;
- повернули вивчення достовірної історії та творчої спадщини репресованих діячів культури й науки;
- оновили освітнє законодавство, шкільні програми та очистили їх від радянських наративів;
- запровадили зовнішнє незалежне оцінювання;
- приєдналися до Болонського процесу;
- розпочали рух до автономії закладів освіти;
- розпочали та впроваджуємо реформу Нова українська школа;
- оновлюємо підходи до закладів професійної освіти;
- створили умови для навчання дітей з особливими освітніми потребами тощо.
Треба зауважити, що це не весь перелік.
Водночас долали виклики пандемії й долаємо виклики повномасштабної війни. Продовжуємо боротьбу з корупцією.
І все задля того, щоб забезпечити право кожного на освіту, гарантоване державою. Все задля того, щоб кожна людина могла обирати власну освітню траєкторію і здобути професію мрії, щоб мала змогу розвиватися як повноцінна особистість і реалізовувати себе.
Щоб кожна людина була незалежною в Незалежній Україні.
![]()
Українська освіта тримає зв’язок між минулим і прийдешнім. Вона береже історичну пам’ять і адаптується до реалій сучасності. Вона, як і кожен з нас, обирає незалежність, оберігає незалежність і дякує за незалежність – сьогодні й щодня.
Зображення: Canva