Батьки, відправляючи свою дитину до школи, хочуть бути впевненими, що у закладі освіти з нею нічого не трапиться, вона навчатиметься у безпечному освітньому середовищі.
Серед усіх прав, якими наділені учасники освітнього процесу (учні, їхні батьки, педагоги) саме право на життя і здоров’я є найголовнішим і найціннішим, а його забезпечення має бути головним у роботі закладу освіти та є пріоритетним для освітнього омбудсмена.
21 жовтня у Києві відбулася третя практична конференція “Безпека в закладах освіти від учня до вчителя”, яку організували Український науково-дослідний інститут цивільного захисту та виробничо-практичний журнал «Надзвичайна ситуація плюс». Конференція проходила в Національному транспортному університеті за підтримки Міністерства освіти і науки та Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Керівники закладів освіти та вчителі з усієї України дізналися більше про способи зниження ризиків пожежної небезпеки, порядок розслідування нещасних випадків у закладі освіти, психологічну готовність до дій в умовах надзвичайних ситуацій.
Дуже цікаво та пізнавально було спостерігати за тим, як кандидат медичних наук Віталій Кушнір пояснював правила надання домедичної допомоги в екстрених ситуаціях – а потім наочно демонстрував на манекені, як саме це робити.
А от головною тезою виступу освітнього омбудсмена було те, як можна, будуючи систему забезпечення якості освітньої діяльності у школі та готуючись до інституційного аудиту, враховувати та організовувати безпекову складову. Для цього важливо знати критерії створення безпечного освітнього середовища та те, як їх можна відстежувати.
Інституційний аудит визначає три основні складові безпечного освітнього середовища:
– безпечні й комфортні умови праці та навчання;
– відсутність дискримінації та насильства;
– створення інклюзивного і мотивувального простору.
Для створення інклюзивного освітнього середовища треба враховувати, що, на жаль, не всі учні та їх батьки ще готові сприймати дітей з особливими освітніми потребами.
Проблема ще й у тому, що у нас не вистачає підготовлениї фахівців для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, а вчителі, які мають працювати з такими дітьми, також не завжди мають відповідну підготовку.
Наступна проблема – неможливість обладнати приміщення так, щоб воно було повністю доступним для дітей з особливими освітніми потребами, які мають обмеження в пересуванні: немає пандусів, ліфтів або не пристосовані вбиральні. Відсутність хоча б однієї зі складових робить заклад освіти непридатним для навчання всіх дітей незалежно від їх особливих потреб.
Щоб визначити, наскільки освітнє середовище безпечне, необхідно поставити собі наступні запитання – і надати на них відповіді:
– чи безпечна територія та приміщення навчального закладу; чи є всі необхідні для навчального процесу приміщення, чи достатньо вони обладнані;
– чи знають учні та працівники закладу вимоги охорони праці, безпеки життєдіяльності, пожежної безпеки та правила поведінки в надзвичайних ситуаціях;
– чи знають вони, як надавати домедичну допомогу.
Такі критерії інституційного аудиту та рекомендації до побудови внутрішньої системи забезпечення якості освітньої діяльності.
У законодавстві загальні вимоги, які забезпечують безпечне освітнє середовище регулює Закон “Про освіту”. Права та обов’язки всіх учасників освітнього процесу визначаються в ньому у 53, 54 та 55 статтях.
Треба зазначити, що вже кілька тижнів у Верховній Раді обговорюється дуже важливий проект закону “Про повну загальну середню освіту”, який після прийняття стане ключовим документом, що регулюватиме систему загальної середньої освіти.
Під час інтерактивної дискусії з омбудсменом колеги читали й аналізували визначення безпечного освітнього середовища, яке нині є в законопроекті. Вони запропонували додати в нього цивільну безпеку, а також чіткіше сформулювати поняття фізичної безпеки, щоб у школах облаштувати фізичний захист та забезпечити авторизований доступ до приміщення (наприклад – за перепустками для учнів, батьків та педагогів).
Дуже важливо, щоб школа знала про те, яка саме допомога може знадобитися дитині з особливими освітніми потребами у випадку, коли дитина має хронічні захворювання своїх дітей: епілепсію, цукровий діабет тощо. Коли вчитель, однокласники або медсестра про це знають, то шанс допомогти дитині у разі потреби, а подекуди – і врятувати її – набагато вище.
Звичайно, школа має діяти чітко за процедурою, якщо з дитиною трапилося щось небезпечне: зателефонувати перш за все батькам, а далі — викликати швидку. Ні в якому разі не треба боятися її викликати.
Окреме питання – це випадки, коли батьки роблять у приміщенні якийсь ремонт, не погоджуючи це із закладом освіти. Це треба оформлювати відповідним чином: за проектом – і використовувати лише сертифіковані матеріали. Адже від якості ремонту та використаних матеріалів залежить життя та здоров’я всіх учасників освітнього процесу.
