Як тілесні покарання дитини в сім’ї руйнують її особистість та впливають на подальше життя

2025, 27 Лют

У попередній публікації ми вже звертали увагу на те, що частина батьків переконані, що незначне ляскання дитини по сідницях чи її струшування не є фізичним насильством, а ефективний метод виховання дитини. Найприкріше, коли такої позиції дотримуються не лише батьки, а й педагоги, які б мали захищати дитину від будь-якого насильства та проводити відповідну просвітницьку роботу з батьками щодо ненасильницького виховання дітей. 

За даними звіту ЮНЕСКО “Безпечно вчитися та процвітати: покласти край насильству в освіті та через освіту”, оприлюдненого в листопаді 2024 року, 793 мільйони дітей шкільного віку живуть у країнах, де тілесні покарання в школі досі не повністю заборонені.

Ми проаналізували документи Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Глобального партнерства з ліквідації насильства щодо дітей, а також міжнародні дослідження та інші джерела, і всі вони демонструють негативний вплив тілесного покарання на розвиток дитини та подальше життя.

У цій публікації докладно читайте:

  • які наслідки тілесного покарання для дитини
  • куди звертатися, якщо дитина страждає від тілесних покарань у сім’ї
  • куди телефонувати на гарячі лінії з питань запобігання та протидії домашньому насильству.

Також на нашому сайті є окрема публікація про причини виникнення жорстокого поводження з дитиною та міжнародні практики боротьби з насильством щодо дітей.

 

ТІЛЕСНЕ ПОКАРАННЯ ДОРІВНЮЄ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДИТИНОЮ

Будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього, вважаються жорстоким поводженням із дитиною (ст. 1 Закону України “Про охорону дитинства”).

Фізичне насильство як форма домашнього насильства включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (ст. 1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”).

У доповіді “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки”  Глобальної ініціативи за припинення усіх форм тілесного покарання дітей Комітет з прав дитини визначає тілесне або фізичне покарання як будь-яке покарання, в якому використовується фізична сила, щоб викликати певний ступінь болю чи дискомфорту.

Тілесними покараннями є удар, ляскання дитини рукою або якимось предметом чи річчю (батогом, палицею, поясом, взуттям, дерев’яною ложкою тощо), побиття ногами, струшування або кидання дітей, дряпання, щипання, кусання, тягання за волосся або за вуха, примушування дітей залишатися у незручних позиціях, примус щось вживати (наприклад, промивати дитині рот із милом тощо).

У буклеті, розробленому  ГО “Ла Страда-Україна” за підтримки ЮНІСЕФ, серед проявів домашнього насильства, яке вважається жорстоким поводженням із дитиною, зазначається також хапання за руки або інші частини тіла, викручування рук, ставлення синцiв. 

 

НАСЛІДКИ ТІЛЕСНОГО ПОКАРАННЯ

У доповіді Глобальної ініціативи “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки”  наводяться результати двох порівняльних метааналізів, проведених у 2002 та 2016 роках, які  включають огляд понад 250 тематичних досліджень. Усі вони показують зв’язок між тілесним покаранням та широким спектром негативних наслідків, до яких воно призводить. Про позитивний вплив такого покарання на виховання та розвиток дитини немає жодних доказів.

Метааналіз, проведений у 2002 році, встановив зв’язок між тілесними покараннями та такими десятьма негативними наслідками:

  • погане засвоєння моральних уроків (покарання не сприяє правильній поведінці); 
  • низька якість стосунків між батьками та дитиною;
  • проблеми психічного здоров’я у дитинстві;
  • агресія у дитинстві;
  • злочинна та антисоціальна поведінка в дитинстві;
  • дитина є постраждалою від  жорстокого поводження;
  • агресія та насильство в дорослому віці;
  • кримінальна, антисоціальна поведінка в дорослому віці;
  • проблеми психічного здоров’я в дорослому віці;
  • насильство над власною дитиною або партнером у дорослому віці.

Цей метааналіз залучив 88 досліджень та був опублікований у дослідженні Елізабет Гершоф.

Другий метааналіз, опублікований Гершоф та Ендрю Гроган-Кейлор у 2016 році,  використовував 75 ​​досліджень за 50 років, у яких взяли участь 160 927 дітей. Він виявив зв’язок між тілесними покараннями та 13 негативними наслідками. Деякі з цих наслідків не були включені в попередній метааналіз:

  • погіршена пізнавальна діяльність у дитинстві;
  • низька самооцінка у дитинстві;
  • позитивне ставлення до ляпасів у дорослому віці.

Докладніше про дослідження щодо наслідків впливу тілесних покарань на особистість дитини – у підрозділах нижче.

 

ЯК ТІЛЕСНЕ ПОКАРАННЯ ДИТИНИ ВПЛИВАЄ НА ОСВІТУ ТА УСПІШНІСТЬ

Батьки зобов’язані поважати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини, – передбачає ст. 150 Сімейного кодексу України.

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьківськими обов’язками передбачено поважати гідність, права, свободи й законні інтереси дитини та дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя (ст. 55 Закону України “Про освіту”). Чи виконують цей обов’язок батьки, які з виховною метою ляскають дитину, б’ють її по руках, б’ють ременем тощо?

У доповіді Глобальної ініціативи “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки” внаслідок здійсненого у 2016 році метааналізу восьми досліджень було виявлено, що тілесне покарання може мати негативний вплив на когнітивний розвиток дитини, тобто розвиток пам’яті, сприйняття, уяви, логіки, вміння ухвалювати рішення. Нижче наводимо результати різних досліджень із цього метааналізу.

Так, дослідження, проведене у США, в якому тестували когнітивні здатності 1500 дітей (зокрема, випробування їх навичок із читання та математики, соціального розвитку) від 2 до 9 років і через 4 роки, встановило, що чим більше матері ляскали своїх дітей за тиждень до дослідження, тим менші когнітивні здібності діти мали через чотири роки.

Зв’язки між тілесним покаранням та нижчим пізнавальним розвитком у маленьких дітей встановлює дослідження, проведене у США. Воно включало вивчення розвитку 779 дітей, чиї батьки були опитані, коли діти народилися, й в 1, 3, 5 років. Дослідження виявило, що діти, яких матері били двічі на тиждень або більше, мали менший словниковий запас у 5 років.

Результати американського дослідження, опублікованого у 2013 році, в якому були опитані батьки 1500 дітей 3, 5, 9 років, встановило, що діти, яких регулярно ляскали батьки, коли їм було 5 років, у 9 років частіше збивалися під час тестування їхнього словникового запасу.

Дослідження дітей у початковій школі США встановили зв’язок між лясканням дитини у дитячому садку та нижчими її досягненнями з математики в 10-11 років.
 
Дослідження 715 3-річних дітей у США виявило, що дівчата, які пережили “сувору дисципліну” та відчували мало материнського тепла, мали нижчі показники IQ, ніж дівчата, які не зазнавали такої поведінки.

Дослідження в Ємені майже 1200 дітей 7-10 років  також виявили, що діти, яких суворо тілесно карали, навчалися у школі гірше, ніж інші діти, та мали поведінкові й емоційні труднощі.

Дослідження понад 1000 дітей 13-17 років у Південній Африці виявило: що частіше і важче фізичне покарання діти переживали від своїх батьків (лупцювання, побиття палицею), тим нижчими були їхні оцінки на національних шкільних іспитах. 

Те ж саме стосується психологічного покарання: дослідження в Канаді виявило, що діти 9-11 років, які зазнавали від батьків значних принижень, висміювань, критики та образ, мали нижчі оцінки з французької мови (своєї рідної мови) та нижчу самооцінку. Ті, хто відчував словесну агресію від своїх батьків, вважали себе менш компетентними під час навчання в школі та менш гідними.

Також дослідження зауважують, що застосування батьками до дитини тілесного покарання може порушувати право дитини на освіту, оскільки негативно впливає на мотивацію відвідувати школу. Дослідження 2007-2008 років у Німеччині, в якому взяли участь 45 000 учнів дев’ятого класу, виявило, що діти, яких били, зазнали в 4 рази більшого ризику пропустити школу більш ніж 10 разів на рік, ніж ті, яких не карали фізично.

Тобто, як бачимо, метааналіз численних досліджень спростовує міф про те, що чим більше дитину б’ють, тим краще вона буде поводитися, старанніше й ефективніше навчатися. Застосовуючи тілесне покарання, батьки тим самим принижують гідність дитини.

 

НАСЛІДКИ ТІЛЕСНОГО ПОКАРАННЯ ПРОЯВЛЯЮТЬСЯ У ДОРОСЛОМУ ВІЦІ

Негативний вплив тілесного покарання на когнітивний розвиток дитини та її освіту може проявлятися у дорослому віці.

Дослідження, проведені у США у 1975 та 1985 роках, виявили, що чим більше чоловіки зазнавали тілесних покарань від своїх батьків у підлітковому віці, тим нижчою у них була можливість працювати у п’ятірці популярних на ринку професіях та приносити прибутки для країни.

Наслідки тілесного покарання на когнітивний розвиток дитини можуть бути пов’язані з ефектом раннього досвіду страху та стресу. Результати досліджень припускають, що досвід фізичного покарання може  зменшити обсяг сірої речовини мозку в областях, пов’язаних зі шкалою, що відповідає за  вимірювання інтелекту в підлітковому віці та дорослому житті. Докладніше  – в доповіді  “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки”. 

 

ТІЛЕСНЕ ПОКАРАННЯ Й ПОГАНЕ ЗАСВОЄННЯ МОРАЛЬНИХ УРОКІВ ТА ЗБІЛЬШЕННЯ АНТИСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Доповідь Глобальної ініціативи “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки” аргументує, що тілесне покарання не навчає дітей правильно поводитися. Й замість того, щоб допомогти дітям розвивати бажання та мотивацію поводитися добре, тілесне покарання навчає дітей не впійматися на поганій поведінці наступного разу. Тому, як ідеться у доповіді, найімовірніше, що діти повторять небажану поведінку та використовуватимуть стратегії, щоб уникнути спіймання.

Тілесне покарання призводить до того, що діти стають менш здатні регулювати свою поведінку. Тілесні покарання породжують у дитини страх і підривають потужні поведінкові мотиватори дітей – повагу до батьків та інших дорослих, бажання порадувати своїх батьків.

Опитування у США батьків 779 дітей (новонароджених та від 1, 3 і 5 років) виявили, що діти, яких матері ляскали двічі на тиждень або більше у 3 роки, частіше поводяться агресивно. 

Канадське дослідження з вивчення 10 000 дітей 4-11 років виявило, що фізичне покарання було пов’язане з подальшим збільшенням гіперактивності, емоційних розладів, агресії, непрямої агресії та правопорушень дитини.

Американське дослідження 807 дітей виявило, що чим більше дітей  ляскали у 6-9 років, тим більше вони брехали, хуліганили або проявляли жорстокість до інших, навмисно розбивали речі, були неслухняні у школі та/або мали проблеми з учителями через два роки.

Дослідження 2007-2008 років у Німеччині за участю 45 000 учнів дев’ятого класу виявило, що діти, які були серйозно побиті їхніми батьками, в п’ять разів частіше вчиняли насильницькі злочини, ніж ті, хто не зазнавав фізичного покарання.

Діти, які зазнають тілесних покарань від своїх батьків, частіше виявляють агресію щодо них. Це підтверджує дослідження США 1023 пар із дитиною від 3 до 17 років, яке виявило, що 40% матерів, які використовували тілесні покарання тричі або більше разів за минулий рік, постраждали від своєї дитини в поточному році, та 30% матерів, які використовували тілесні покарання один або два рази, постраждали тільки на 13%, якщо порівнювати з тими, які не використовували тілесних покарань зовсім.

Діти, які зазнали тілесних покарань, досить часто цькують інших.

Таким чином, насильство вдома породжує насильство і поза його межами, зокрема й у закладах освіти.

За даними звіту ЮНЕСКО “Безпечно вчитися та процвітати: покласти край насильству в освіті та через освіту”, оприлюдненого в листопаді 2024 року, 80% вчителів повідомили, що зазнавали певної форми насильства, від словесних образ до фізичних нападів. Насильство в школах як між самими учнями, так і стосовно вчителів також сильно впливає на самопочуття вчителів та їх ефективність у навчанні учнів. Це призводить до високого рівня стресу, виснаження та зниження задоволеності роботою, що, своєю чергою, впливає на якість освіти, яку педагоги можуть надати. Коли вчителі демотивовані або почуваються в небезпеці, страждає все освітнє середовище. Дослідження, проведене на литовській вибірці, показало, що значна частина вчителів зазнавала насильства на робочому місці. При цьому 33,9% стикалися зі словесною віктимізацією з боку батьків учнів, а віктимізація з боку учнів торкнулася 65,8% вчителів, причому вербальне та соціальне насильство є найпоширенішим. Також повідомляється, що насильство з боку учня над вчителем є поширеним явищем у південноафриканських школах, причому більшість педагогів повідомили, що стикалися з насильством у школі.

 

ТІЛЕСНЕ ПОКАРАННЯ І СТОСУНКИ В СІМ’Ї

Дослідження, в якому взяли участь понад 14 000 учасників із 32 країн виявило: чим більший у країні відсоток учасників, яких дітьми ляскали, тим більший у країні відсоток жінок, яких лупцювали їхні чоловіки, та чоловіків, яких лупцювали їхні жінки, які нападали на свого партнера і потерпали від свого партнера.

Дослідження 2011 року у Швеції виявило, що насильство між дорослими в сім’ї було найбільшим фактором ризику для фізичного покарання. Так, для дітей у сім’ях, де було насильство між дорослими, в десять разів зростала ймовірність фізичного покарання, ніж для дітей у сім’ях, де не було насильства між дорослими.

 

ПСИХІЧНА ШКОДА ТІЛЕСНОГО ПОКАРАННЯ

“Біль, образа, страх, засмученість, нелюбов, зацькованість, хвилювання, самотність, смуток, злість, почуття відкинутості, страх, переляк, слабкість, приголомшеність, загроза, роздратування, погане самопочуття, ненависть, емоційний біль, нещасність, жах, присоромлення, неприязнь, збентеження, обурення, нехтування, приниження, дратівливість, розчарування, тяжкість, жалюгідність, потрясіння, заляканість, відчуття себе небажаними, непроханими, депресія, шок”, – такими словами описували свої відчуття діти, після того, як їх побили – свідчить дослідження, проведене у Шотландії.

Про це зазначається у документі Глобальної ініціативи “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки”.

18-річне дослідження 1025 народжених у Новій Зеландії дітей встановило, що чим більше вони зазнавали в дитинстві фізичного покарання, тим частіше вони у 18 років мали психічний розлад, здійснювали спробу самогубства, мали залежність від алкоголю або канабісу, були жертвою нападу в 16-18 років та скоювали кримінальні правопорушення. Молоді люди, які в дитинстві піддавалися частим суворим покаранням, мали від 1,5 до 3,9 раза вищі ці показники, ніж молодь, до якої їхні батьки ніколи не
застосовували тілесні покарання.

 

ВПЛИВ ТІЛЕСНОГО ПОКАРАННЯ ДИТИНИ НА СУСПІЛЬСТВО

У документі Глобальної ініціативи  “Тілесне покарання дітей: огляд досліджень щодо впливу та зв’язки” зазначається, що негативні наслідки тілесного покарання погано впливають на суспільство в цілому, тобто можуть мати великі соціальні наслідки. Автори доповіді вважають, що законність тілесного покарання підриває захист дітей: це посилює ідею прийнятності певного ступеня насильства щодо дітей. При цьому “легке” насильство збільшує кількість дітей, які потім піддаються більш суворому насильству. Доповідь засвідчує, що чим більше суспільство використовує насильство для соціально затверджених цілей, тим більше людей у ​​цьому суспільстві використовуватимуть насильство для цілей, які не є соціально затвердженими.

Дослідження серед студентів у 32 країнах встановило, що чим вищий у країні відсоток респондентів, які були фізично покарані в дитинстві, тим вищий рівень вбивств у країні. Аналогічно, дослідження штатів у США показало, що чим вищий був відсоток дорослого населення, який вважав, що ляскати дитину – нормально, тим вищий був рівень убивств. 

На жаль, за даними звіту ЮНЕСКО “Безпечно вчитися та процвітати: покласти край насильству в освіті та через освіту”, оприлюдненого в листопаді 2024 року, 793 мільйони дітей шкільного віку живуть у країнах, де тілесні покарання в школі не повністю заборонені.

 

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ, ЯКЩО ДИТИНА СТРАЖДАЄ ВІД ТІЛЕСНИХ ПОКАРАНЬ У СІМ’Ї?

До:
  • служби у справах дітей;
  • уповноважених підрозділів органів Національної поліції України;
  • органів управління освітою, закладів освіти, установ та організацій системи освіти;
  • органів охорони здоров’я, установ та закладів охорони здоров’я;
  • центрів з надання безоплатної правничої допомоги;
  • судів;
  • прокуратури;
  • уповноважених органів з питань пробації;
  • загальних служб підтримки постраждалих осіб, наприклад, центрів соціальних служб, центрів надання соціальних послуг та інших надавачів соціальних послуг;
  • спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, наприклад, денних центрів соціально-психологічної допомоги, притулків для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

 

Гарячі лінії з питань запобігання та протидії домашньому насильству:

Якщо внаслідок вчинення домашнього насильства дитина постраждала разом з одним із батьків, іншим її законним представником, вона може бути влаштована разом з ним до притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, центру соціально-психологічної допомоги або іншого закладу, який надає соціальну послугу притулку (п. 9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 585 від 01.06.2020 р.).

Фото: freepik