Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
З цими словами Ліни Костенко ми робимо сьогодні, 1 вересня, наступний крок у наше майбутнє. Цей крок дається нам непросто, він дійсно важкий. Але це крок переможців у майбутнє. Бо саме освіта – це наше майбутнє.
Очі дітей, студентів, які дивляться на нас у шкільному класі, в авдиторії, через екран монітора на “дистанційці” – то очі майбутнього. Наше головне завдання – зберегти життя, бо то – найголовніше. Наше власне життя, життя тих, хто поруч з нами, життя тих, хто під рашистськими кулями та снарядами боронить нас на фронті.
Як би нам не хотілося вже бути вдома, на жаль, частина здобувачів освіти разом із батьками та працівників закладів освіти й надалі вимушено залишаються за межами свого дому – в інших регіонах України або за кордоном, частина учасників освітнього процесу живуть під тимчасовою окупацією або потерпають від постійних обстрілів. Але де б ми не знаходилися – ми маємо триматися разом, підтримувати один одного та спільно відстоювати наші права, зокрема в освіті.
Задля нашої перемоги ми маємо продовжувати працювати кожен на своєму місці. Навчатися, навчати, допомагати, підтримувати, грамотно і відповідально керувати. Наша сила – у спільному спротиві: кожна наша дія на користь освіті послаблює ворога.
Україна здивувала світ, Україна здивувала і дивує нас самих волею до перемоги, прагненням відстоювати незалежність.
Будемо дивувати й надалі. Бо здивування – то перший крок до нового: і у знаннях, і у житті.
Моє найпалкіше бажання для всіх нас – наступне перше вересня зустріти у звільненій країні!
Тримаймося і переможемо!
Слава Україні!