Опрацювала законопроєкти (реєстр. № 15266 від 22.05.2026) (далі – Законопроєкт № 15266) та (реєстр. № 15266-1 від 10.06.2026) (далі – Законопроєкт № 15266-1), які стосуються посилення захисту дітей від кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості, кримінальних правопорушень, пов’язаних з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини.
Опрацювавши вищезазначені законопроєкти, звернула увагу, що частина запропонованих у них змін вже враховує ту системну проблематику та пропозиції, про які ми зазначали в аналітичній записці “Проблематика запровадження безпекових вимог та обмежень до осіб, які працюють у закладах освіти” (далі – аналітична записка), яка була розроблена Службою освітнього омбудсмена спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини у січні 2026 року.
Дуже важливо, щоб ці зміни були прийняті. Водночас зазначені законопроєкти, на мою думку, все ще містять певні перепони щодо захисту дітей.
Докладно про все – нижче у публікації.
- ЩОДО ІНІЦІАТИВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ШТРАФУ ЗА ПРИЙНЯТТЯ ОСОБИ НА РОБОТУ БЕЗ ПРОВЕДЕННЯ СТОСОВНО НЕЇ ПЕРЕВІРКИ НАЯВНОСТІ ЗАБОРОНИ ПРАЦЮВАТИ В КОНТАКТІ З ДІТЬМИ
Законопроєктами пропонується додати в Кодекс України про адміністративні правопорушення статтю 188-58. Ця стаття встановлює відповідальність у вигляді накладення штрафу за прийняття особи на роботу без проведення стосовно неї перевірки щодо наявності заборони працювати у контакті з дітьми та не проведення такої перевірки після прийняття на роботу.
Однак хочу звернути увагу, що наразі реалізація такої статті у сфері освіти не є можливою. В аналітичній записці ми аналізували зокрема проблематику механізмів здійснення перевірок наявності в особи заборони працювати у контакті з дітьми. Інфраструктура, яка мала б забезпечити таку перевірку, наразі або не створена, або не функціонує, або недоступна для закладів освіти.
Як ми зазначаємо в аналітичній записці, держава вже володіє значним масивом інформації, необхідної для визначення допуску до роботи з дітьми. Ця інформація розпорошена між різними суб’єктами – Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією України, Державною судовою адміністрацією України та соціальними службами. Проблема полягає не у відсутності даних, а у відсутності механізму їх об’єднання, законного доступу та автоматизованої перевірки. Адже існує інформаційно-аналітична система “Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості”, вона охоплює лише кримінальні провадження. Також передбачений Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, але фактично він не працює. Реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, охоплює лише вузьку категорію злочинів. Інформаційна підсистема “Адміністративна практика” Національної поліції України містить необхідні дані, але є закритою для цивільних суб’єктів. Єдиний державний реєстр судових рішень є деперсоніфікованим і не дозволяє ідентифікувати конкретних осіб.
Тому в аналітичній записці ми наголошуємо, що заклади освіти фактично позбавлені законного й технічно доступного інструменту для виконання вимог нового закону. На відміну від більшості держав Європейського Союзу, де роботодавець може напряму отримати інформацію з державних реєстрів, в Україні керівники закладів освіти цього права не мають. Нині заклади освіти не мають прямого доступу до державних реєстрів і змушені покладатися на документи, які подає сам кандидат, а не на централізовану систему перевірки. Через недосконалість законодавства таку перевірку наразі можна застосувати лише до тих осіб, які приймаються на роботу, але здійснювати перевірку осіб, які вже працюють у закладі освіти, не є можливим.
Адже нині не існує сервісу, який би дозволяв роботодавцю, із дотриманням вимог щодо захисту персональних даних, отримати відповідь на ключове питання: чи має право конкретна особа працювати з дітьми.
Для вирішення питання пропонуємо створити інтегрований єдиний реєстр заборон і обмежень для роботи з дітьми, з доступом керівника закладу освіти до реєстру та з можливістю отримання відповідного повідомлення про внесення до такого реєстру інформації про працівника закладу.
Лише після цього варто запроваджувати штраф, який зазначений у законопроєктах.
Докладно ознайомитися з цією проблематикою та пропозиціями щодо її розв’язання можна в аналітичній записці. Пропозиція щодо вирішення цього питання зазначена у пункті 5.
Також законопроєктами пропонується додати у Кримінальний кодекс України статтю 367-1. У цій статті законопроєкту № 15266-1 від 10.06.2026 дуже важливим для захисту дітей та притягнення винних до відповідальності є розширення видів кримінальних правопорушень щодо дитини, за які здійснюється притягнення до відповідальності у виді штрафу або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю у разі невиконання обов’язку щодо проведення перевірки стосовно наявності в особи заборони працювати у контакті з дітьми: крім кримінального правопорушення проти статевої свободи та недоторканості дитини пропонується додати кримінальне правопорушення, пов’язане з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини.
Тому щодо цього розширення – підтримую викладення зазначеної статті в редакції законопроєкту № 15266-1 від 10.06.2026.
Водночас залишається нерозв’язаною вищезазначена проблема реалізації механізмів проведення перевірки щодо наявності заборони працювати у контакті з дітьми щодо осіб, які працюють у закладах освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури і спорту, оздоровлення та відпочинку, молодіжних центрів незалежно від форми власності, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, які контактують з дітьми. А це спричиняє ризики для правомірного притягнення до відповідальності керівників, які не виконали обов’язок щодо проведення перевірки заборони працювати у контакті з дітьми.
- ЩОДО ВКЛЮЧЕННЯ ДО МОДУЛЯ ОБЛІКУ ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ДИТИНИ – ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ЗАСУДЖЕНИХ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ДИТЯЧОЮ ПОРНОГРАФІЄЮ ТА СЕКСУАЛЬНОЮ ЕКСПЛУАТАЦІЄЮ ДИТИНИ
Законопроєктами пропонується внести зміни до статті 6-1 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема змінити назву реєстру з “Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи” на “Єдиний реєстр засуджених та осіб, взятих під варту” (далі – Єдиний реєстр).
Також законопроєктом № 15266 від 22.05.2026 пропонується додати у Кримінально-виконавчий кодекс України статтю 6-2 “Облік осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини”. А законопроєктом № 15266-1 від 10.06.2026 додати статтю 6-2 з уточненням про кримінальні правопорушення, пов’язані з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини в редакції назви “Облік осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, кримінальні правопорушення, пов’язані з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини”.
Пропонується, щоб модуль обліку осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, був складовою Єдиного реєстру.
Хочу звернути увагу, що в аналітичній записці ми також наголошували на тому, що для посилення захисту прав та безпеки дитини необхідно внести зміни до статті 6–1 Кримінально-виконавчого кодексу України та розширити перелік осіб, які вносяться до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, наповнивши інформацією про осіб, які вчинили злочини відповідної категорії щодо всіх дітей, а не лише малолітніх осіб (до 14 років). Також пропонували змінити назву реєстру на “Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості щодо дітей”.
Наголошую, що такі розширення статті 6-1 та унормування у доданій статті 6-2 дуже важливі, адже сприятимуть захисту всіх дітей до 18 років від кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, кримінальних правопорушень, пов’язаних з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини, а не лише малолітніх осіб до 14 років. Тому підтримую зміну назви реєстру на “Єдиний реєстр засуджених та осіб, взятих під варту”.
Окремо зауважу, що в законопроєкті № 15266-1 від 10.06.2026 частиною 4 статті 6-2 визначено право керівників усіх закладів освіти, без обмеження за рівнями освіти, на отримання інформації щодо факту перебування конкретної особи у відповідному модулі обліку осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, а не лише керівників закладів дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, як це визначено у законопроєкті № 15266 від 22.05.2026.
Тому норми статті 6-1 та статті 6-2 Кримінально-виконавчого кодексу України підтримую в редакції законопроєкту № 15266-1 від 10.06.2026.
- ЩОДО УНОРМУВАННЯ ЗАБОРОНИ КЕРІВНИКУ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ ОБІЙМАТИ ТАКУ ПОСАДУ, ЯКЩО ВІН ПІДПАДАЄ ПІД ЗАБОРОНУ, ВСТАНОВЛЕНУ ЧАСТИНОЮ 11 СТАТТІ 10 ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА”
Законопроєктами пропонується доповнити статтю 25 Закону України “Про освіту” нормою про те, що засновник закладу освіти зобов’язаний забезпечити контроль за дотриманням заборони щодо праці в контакті з дітьми, встановленої частиною 11 статті 10 Закону України “Про охорону дитинства”, а статтю 26 зазначеного закону доповнити аналогічною нормою про те, що такий обов’язок у закладі має керівник закладу освіти. Ці норми пропонується визначити також у спеціальних освітніх законах. Водночас лише у Законі України «Про повну загальну середню освіту» пропонується визначити, що, власне, сам керівник закладу загальної середньої освіти не може обіймати таку посаду, якщо він підпадає під заборону, встановлену частиною 11 статті 10 Закону України “Про охорону дитинства”, в інших спеціальних освітніх законах такої заборони не встановлено, лише визначено контролюючі обов’язки керівника щодо такої заборони.
Попри пропозицію законопроєктами певного унормування цього питання у статті 52 Закону України “Про освіту”, це може спричинити неоднозначне тлумачення норми керівниками органів управління освітою та закладів освіти. Тому пропоную додатково чітко визначити в Законі України “Про освіту” норму про те, що не може обіймати посаду керівника закладу освіти особа, яка підпадає під заборону, встановлену частиною 11 статті 10 Закону України “Про охорону дитинства”, щоб ця норма поширювалася на керівників закладів освіти всіх рівнів освіти.
- ЩОДО ПЕРІОДИЧНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРКИ ВІДСУТНОСТІ В ОСОБИ ЗАБОРОНИ ПРАЦЮВАТИ В КОНТАКТІ З ДІТЬМИ РАЗ У ТРИ РОКИ
Законопроєктами пропонується внести зміни до статті 10 Закону України “Про охорону дитинства”, встановивши терміни періодичності проведення перевірок особи щодо відсутності в неї заборони працювати в контакті з дітьми. Пропонується визначити, що така перевірка проводиться не рідше, ніж один раз у три роки роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою).
В аналітичній записці ми звертали увагу на те, що наразі проблемою є відсутність положень щодо періодичності підтвердження працівниками закладів освіти відповідності вимогам для роботи та відсутність спеціального механізму реагування у випадках, коли працівник відповідав їм на момент набрання нормою чинності, але згодом втратив таку відповідність. Вказані прогалини не дозволяють оперативно реагувати на зміни у статусі працівників та припиняти з ними трудові відносини у разі потреби, адже роботодавець не має доступу до відповідних державних реєстрів та не володіє офіційною інформацією про те, що у працівника з’явилися обмеження щодо роботи у закладі освіти.
Тому зазначена у законопроєктах періодичність перевірок не рідше, ніж один раз у три роки, містить ризики для безпеки дітей. Адже за такий тривалий час особа може здійснити злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини чи кримінальне правопорушення, пов’язане з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією й увесь цей час надалі контактуватиме з дітьми, травмуючи дитину, яка постраждала від такого злочину, й створюючи загрозу для життя та здоров’я інших дітей.
Тому норму щодо внесення змін до статті 10 Закону України “Про охорону дитинства” у запропонованих законопроєктами редакціях не підтримую.
І пропоную внести зміни до статті 52 Закону України “Про освіту”, якими передбачити періодичність щодо подання документів працівниками закладів освіти, що підтверджують їх відповідність установленим вимогам Закону України “Про освіту”, а також профільних законів, щороку перед початком навчального року, а також протягом навчального року – в разі надходження документів до закладу освіти, які свідчать про те, що працівник перестав відповідати таким вимогам. У разі встановлення факту невідповідності працівника закладу освіти вимогам частини другої статті 52 Закону України “Про освіту” чи вимогам профільних законів трудові відносини з таким працівником припиняються. Припинення трудових відносин здійснюється на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Роботодавець зобов’язаний звільнити такого працівника у триденний строк з дня отримання ним відповідної інформації в порядку, визначеному законодавством.
Пропозиції щодо порядку надходження документів до закладу освіти про наявність у працівника обмежень до роботи з дітьми зазначена у пункті 5.
- ЩОДО ІНФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЮ ВИКОНАВЧОЮ СЛУЖБОЮ ВІДПОВІДНО ЗАСНОВНИКА АБО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ ПРО ПОЗБАВЛЕННЯ ОСОБИ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ
Проєктами актів пропонується у частині 2 статті 6-2 Кримінально-виконавчого кодексу України визначити, зокрема, той момент, що в разі того, якщо відповідна особа вчинила кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини до створення модуля обліку осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, інформація про таку особу вноситься до модуля на підставі ухвали суду за місцем проживання такої особи або місцем відбування нею покарання за клопотанням прокурора.
Однак, як уже зазначала в попередніх пунктах, через прогалини в законодавстві не працюють механізми перевірки роботодавцем відсутності заборони особи контактувати з дітьми. А суд не надсилає копію вироку про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк роботодавцю засудженої особи. Виконання покарання забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України.
Кримінально-виконавчий кодекс України містить главу 7, яка закріплює процедуру виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Зокрема, згідно зі статтею 30 Кримінально-виконавчого кодексу України виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на уповноважені органи з питань пробації. Саме цей орган має надіслати керівнику копію судового рішення. Відповідно до пункту 1 розділу VI “Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі”, уповноважений орган з питань пробації, одержавши розпорядження та копію судового рішення стосовно засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, ставить таку особу на облік.
У триденний строк, після прибуття засудженого до органу з питань пробації, цей орган надсилає власнику підприємства, на якому працює засуджений копію судового рішення та повідомлення за певною формою.
Тому пропоную доповнити частину 2 статті 6-2 Кримінально-виконавчого кодексу України нормою про обов’язкове одночасне автоматичне інформування Державною виконавчою службою відповідно засновника або керівника закладу освіти про виникнення заборони працювати з дітьми та позбавлення особи права обіймати певні посади. Це дозволить керівнику закладу оперативно убезпечити дітей та вжити заходів відповідно до законодавства, зокрема щодо розірвання трудового договору, а засновнику вжити таких заходів, якщо кривдником виявився керівник закладу освіти.
- ЩОДО ЗМІСТУ РЕЗОЛЮТИВНОЇ ЧАСТИНИ ВИРОКУ
Законопроєктом № 15266-1 від 10.06.2026 пропонується внести зміни до статті 374 Кримінального процесуального кодексу України, у яких пропонується встановити, що замість інформації про кримінальні правопорушення щодо малолітньої особи в резолютивній частині вироку зазначатимуться рішення про включення інформації про обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, кримінального правопорушення, пов’язаного з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини, до модуля обліку осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту.
І я цілком підтримую таку зміну цього абзацу в такій редакції.
Водночас далі у цій статті знову зазначається про малолітніх осіб, що звужує захист дітей до 18 років: “Якщо обвинувачений визнається винним у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, кримінального правопорушення, пов’язаного з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією малолітньої особи, суд в обов’язковому порядку зазначає про включення інформації щодо такого обвинуваченого до модуля обліку осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту”.
Тому пропоную змінити цей абзац, поширивши його зміст не лише на малолітніх осіб, а на всіх дітей.
- ЩОДО ОСІБ, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ БУТИ УСИНОВЛЮВАЧАМИ
Законопроєктом № 15266-1 від 10.06.2026 пропонується внести зміни до частини 1 статті 212 Сімейного кодексу України щодо того, що не можуть бути усиновлювачами особи, відомості про яких внесені до модуля обліку осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту.
Норму частини 1 статті 212 Сімейного кодексу України підтримую.
- ЩОДО РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ З ОСОБАМИ, ЯКИМ ЗАБОРОНЕНО ПРАЦЮВАТИ В КОНТАКТІ З ДІТЬМИ
Законопроєктом № 15266-1 від 10.06.2026 пропонується внести зміни до статті 24 Кодексу законів про працю України, додавши норму про заборону укладення трудового договору з громадянином, якому заборонено працювати у контакті з дітьми відповідно до частини 11 статті 10 Закону України «Про охорону дитинства», місце роботи (посада) якого передбачатиме контакт з дітьми.
Встановлення такої норми дуже важливе як для убезпечення дітей, так і для захисту трудових прав керівників закладів освіти, органів управління освітою та працівників. Але ця норма не розв’язує повністю проблему відсутності в законодавстві правових підстав для звільнення працівника у разі невідповідності новим вимогам.
Адже в аналітичній записці ми звертали увагу на цю проблему. Під час попередніх реформ, коли держава змінювала правила допуску до певних професій, або умови працевлаштування, законодавство одночасно доповнювалося нормами, які формували легальний механізм припинення трудових відносин. Тому виникає ситуація, коли обов’язок припинити трудові відносини існує, але правової підстави для такого рішення немає. Така правова невизначеність створює суттєві ризики для керівників закладів освіти, органів управління освітою та працівників: звільнення без визначеної законом підстави може бути визнано незаконним у судовому порядку, а незвільнення працівника, який не відповідає вимогам, може тлумачитися як порушення закону.
Без таких змін нова норма може призвести до системних труднощів у застосуванні: керівники закладів освіти фактично опиняються між вимогою закону та відсутністю інструментів для її належного виконання, що створює ризики порушення трудових прав і управлінської відповідальності, про що ми зазначали в аналітичній записці.
Окремої уваги потребують ситуації, коли працівник відповідав усім вимогам на момент набрання нормою чинності, але згодом втратив таку відповідність, наприклад, отримав адміністративне стягнення за булінг, чи домашнє насильство, учинив кримінальне правопорушення тощо. Закон не встановлює спеціального механізму реагування на такі випадки.
В аналітичній записці ми зазначаємо, що, на перший погляд, у такому разі можна було б застосувати пункт 3 статті 41 Кодексу законів про працю України – розірвання трудового договору за аморальний проступок, несумісний із продовженням роботи. Однак ця підстава не зобов’язує, а лише надає роботодавцю право звільнити працівника. Це створює можливість вибіркового застосування норми, що відкриває шлях до зловживань, маніпуляцій та нерівного ставлення до працівників. Тож без запровадження окремої підстави для звільнення виникає очевидна й небезпечна колізія:
- роботодавець формально зобов’язаний припинити трудові відносини з працівником, який не відповідає вимогам;
- водночас закон не надає жодного легального механізму для здійснення такого звільнення.
Таке поєднання створює ризик як незаконних звільнень, так і відповідальності за незвільнення. Подібна колізія неминуче спричинить судові спори, різночитання та оскарження, а також ситуації, коли в одних школах працівників звільнятимуть, а в інших – ні, оскільки формальної підстави не існує.
Тому ми пропонували запровадити правову підставу для припинення трудових відносин у разі неподання документів або підтвердження обставин, що виключають можливість роботи в школі. Зважаючи на викладене вище, пропонуємо внести зміни до прикінцевих положень Закону України “Про освіту” і доповнити наступним пунктом: “Працівники закладів освіти, які перебували у трудових відносинах на день набрання чинності цих змін до статті 52, зобов’язані в тримісячний термін подати документи, що підтверджують їх відповідність установленим вимогам. Неподання документів у зазначений строк є підставою для припинення трудового договору відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Роботодавець зобов’язаний звільнити такого працівника у триденний строк з дня закінчення встановленого строку для подання документів”.
Тому норму статті 24 Кодексу законів про працю України в редакції законопроєкту № 15266-1 від 10.06.2026 підтримую.
- ЩОДО ЗАБОРОНИ ПРАЦЮВАТИ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ АБО ЗАЛУЧАТИСЯ ДО УЧАСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ОСОБИ, НА ЯКУ НАКЛАДЕНО АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ ЗА ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНОГО З ДОМАШНІМ НАСИЛЬСТВОМ, БУЛІНГОМ (ЦЬКУВАННЯМ), АБО ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Законопроєктом № 15266-1 від 10.06.2026 пропонується внести зміни до частини 3 статті 19 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, якими визначити, що не може працювати в закладі освіти або залучатися до участі в освітньому процесі (проведення навчальних занять, лекцій, тренінгів, семінарів, майстер-класів, конкурсів, оцінювання результатів навчання тощо) зокрема особа, на яку накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, булінгом (цькуванням), або за невиконання обов’язків щодо виховання дітей. Водночас в інших спеціальних освітніх законах такої норми немає. Пропоную додати цю норму в Закони України “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійну освіту”, “Про фахову передвищу освіту”, “Про вищу освіту”. Адже в закладах освіти різних рівнів освіти навчаються неповнолітні здобувачі освіти. Дія Закону України “Про охорону дитинства”, який визначає булінг як діяння щодо дитини або вчинене дитиною, не поширюється на повнолітніх, тому учні та студенти, яким вже виповнилося 18 років, наразі не захищені у правовому полі від насильства.
До мене як до освітнього омбудсмена надходять звернення щодо булінгу від студентів закладів професійної, передвищої та вищої освіти, і їх захист є ускладненим, оскільки більшість випадків цькування з боку педагогічних, науково-педагогічних працівників до студентів не підпадають під ознаки дрібного хуліганства.
Водночас особа, яка вчинила кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини, чи кримінальне правопорушення, пов’язане з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дитини може скоїти насильство й щодо повнолітніх здобувачів освіти. Тому вважаю, що така особа не має працювати в закладі освіти й пропоную поширити вищевказану норму на спеціальні освітні закони.
Зображення: storyset