Служба освітнього омбудсмена продовжує висвітлювати проблеми, з якими молоді вчителі стикаються на початку своєї педагогічної кар’єри після влаштування на роботу, проблеми, які виникають під час їх роботи, досвід взаємодії молодих педагогів з учнями, батьками, колегами, мотивацію та ставлення до освітніх реформ.
Серед наших героїв цієї серії інтерв’ю: Руслан Циганков, вчитель фізики та інформатики в одній зі столичних шкіл, блогер TikTok, а також вчителька середньої школи з прифронтової території (її імені не зазначаємо через прохання про анонімність).
Наші герої називають багато схожих проблем молодих педагогів, які перегукуються, зокрема, з тим, що звучало у попередніх інтерв’ю.
Вони звертають увагу, що атмосфера, в якій працює молодий вчитель, залежить від керівництва та колективу. Наприклад, вчителька середньої школи з прифронтової території каже, що є дуже багато молоді, яка любить дітей і хотіла б працювати в школі. Але в її колективі за основним місцем роботи переважає недоброзичлива атмосфера та недобре ставлення до молодих колег.
Руслан Циганков також говорить про несприйняття молодих колег колективом, у зв’язку з чим “робота з дітьми, яким треба приділяти дуже багато уваги, перетворюється ще й на боротьбу і суперництво з деякими колегами”.
Тому обоє педагогів стверджують, що молодий учитель не захищений, не вміє і не знає, як себе захистити.
До взаємодії з колективом додаються труднощі взаємодії з батьками, що виникають на початку. Учителька з прифронтової території звертає увагу, що молодому вчителю найважче спочатку – побороти свої емоції та страх. На початку завжди є страх спілкування з батьками, а зараз ще дуже поганий психологічний стан батьків, і це впливає на стан дітей та взаємодію з педагогом. При цьому вона зауважує, що в її школі офіційне наставництво молодого педагога зараз здійснюється більше на папері. На думку Руслана Циганкова, деякі батьки вимагають від вчителів забагато як для їх професії та рівня заробітної плати. Учитель наголошує, що йому і так не вистачає часу у школі й хотілося б зменшити кількість різної дрібної роботи. Крім того, під час воєнного стану прийшло розуміння, що вчитель має бути не лише вчителем, а ще й психологом.
Водночас вчителька з прифронтової території вважає молодих вчителів навіть більш підготовленими до роботи. Адже вони шукають цікаву інформацію, підходи до роботи, тому діти люблять, обожнюють молодих вчителів. Про те, що дітям трохи легше з молодими колегами, каже й Руслан Циганков.
Щодо реформ, педагоги підтримують реформу Нової української школи. Вчителька з прифронтової території наголошує, що в НУШ діти отримують знання, але не через стрес. Руслан Циганков звертає увагу, що треба змінювати у свідомості учнів звичку концентруватися на оцінках, аби вони концентрувалися саме на знаннях і бажанні дізнаватися нове. Але він зауважує, що той, хто займається заробітною платою бюджетників, не враховує вагомий внесок вчителів у суспільство – навчати маленьких українців, щоб потім вони стали великими людьми.
Ще однією проблемою, про яку говорить вчителька з прифронтової території, є побори. Одна школа, де вона працює, постійно на щось збирає кошти із вчителів та батьків. А в іншій школі, де вона також працює, не збирають нічого, вчителі забезпечені навіть ручками.
Попри всі перелічені проблеми та труднощі, ці педагоги також не уявляють себе поза межами вчительської професії.
“Я вам не можу передати те відчуття, коли я стою біля дошки, і учні щиро питають або перепитують щось, бо вони щиро це хочуть зрозуміти. Мурахи по тілу просто. Я відчуваю це своєю місією – навчати учнів, виховувати їх людьми з великої літери та свідомими громадянами нашої країни”, – каже Руслан Циганков.
“Я люблю уроки, люблю цих дітей, я їх не покину. Я просто хочу побажати молодим вчителям: не бійтесь, не бійтесь йти до школи. А хто ще, якщо не молоді вчителі, то хто ще?” – каже вчителька з прифронтової території. Під час інтерв’ю очі цієї вчительки палали, вона хоче далі працювати в освіті, працювати з дітьми, попри цькування та небезпеку перебування в прифронтовому населеному пункті. Також вона закликає педагогів до єдності між собою: “Ми разом досягнемо того, що педагогів будуть і цінувати, і любити, і ми всі будемо захищені. І, знову ж таки, якщо ми будемо разом, то ми захищені будемо”.
Інтерв’ю 3
Ще один герой наших інтерв’ю – Руслан Циганков, вчитель фізики та інформатики в одній зі столичних шкіл, блогер TikTok та X. Він ніколи не планував бути вчителем. А зараз не може “передати те відчуття, коли стоїть біля дошки, а учні щиро питають або перепитують щось, бо вони це щиро хочуть зрозуміти”.
Заклик для молоді: “Відчуйте свою місію в освіті – навчати учнів, виховувати їх людьми з великої літери та свідомими громадянами нашої країни”.
1. Чому молодь не йде працювати до закладів освіти? Яка ваша думка?
На мою думку, питання у мотивації та певних проблемних моментах.
По-перше – це грошова мотивація. Точніше її відсутність. Так. Зараз війна. І, на мою думку, левова частина бюджетних грошей має йти на військо. Але, будемо відвертими, і до цього було не дуже. Я не знаю чому, але той, хто займається заробітною платою бюджетників, не враховує їх вагомий внесок у суспільство. Лікарі, ДСНС, вчителі. Ніхто не бере до уваги, наскільки важливу роботу вони роблять. Якщо говорити про вчителів, то вчителі займаються саме майбутнім країни, навчаючи маленьких українців, щоб потім вони стали великими людьми. І чим більше ми вкладемо у це зараз – тим кращий буде результат у майбутньому.
І, мені здається, це одна з причин, через яку молоді вчителі також не йдуть працювати у школу. Вони не знають, наскільки ця місія важлива, – вчити майбутнє країни. Наскільки їх професія важлива для країни у цілому.
По-друге, це не сприйняття молодих колег колективом. Багато історій, коли молодого вчителя виживали зі школи через нерозуміння його колегами, які не хочуть сприймати, що світ навколо швидко змінюється. Тут мені дуже пощастило з директором та деякими колегами. Дякую їм усім за це.
2. Чи проблематично знайти було для вас першу роботу педагогом?
Я ніколи не планував бути вчителем. Я шукав роботу, і мій друг сказав, що є вакансія вчителя. Мені було лячно, адже я не мав належної освіти (яку згодом здобув), та не мав досвіду, окрім роботи у дитячому літньому таборі вожатим.
Перші декілька місяців було незвично та важко. Потім вже втягнувся.
3. З якими труднощами, на вашу думку, стикається молода людина, яка тільки розпочала роботу в закладі освіти?
Це сприйняття системи освіти з усіма її недоліками. Що все працює не так швидко, як хотілося б. Що цифровізація у країні відбувається і доходить до шкіл, але не так швидко, як хотілося б.
Як я вже згадував, з несприйняттям колег. І тоді робота з дітьми, яким треба приділяти дуже багато уваги, перетворюється ще на боротьбу і суперництво з деякими колегами. Ну і, звісно, заробітна плата. Вчителі мають отримувати значно більше. Тоді й зʼявиться більше: і бажання, і охочих.
4. Оцініть за 5 бальною шкалою (0 – немає проблеми, 5 – дуже велика проблема) проблеми молодих вчителів:
- рівень заробітної плати – 5
- перевантаженість (уроки, папери, ненормований робочий день тощо) – 4
- атмосфера у колективі та авторитарний стиль керування – 3
- недостатня підготовка педагогів у закладах передвищої та вищої освіти – 3
- стосунки із батьками – 1
- стосунки з учнями – 00000.
5. З якими проблемами зустрілися ви особисто? Як долали ці проблеми?
Взагалі, особливих проблем не було. Знову ж таки, тому що пощастило з деякими колегами та директором.
Але я знаю, що я не подобаюся деяким колегам, і це нормально. Ненормально, що вони налаштовують проти мене учнів та обговорюють за спиною. Але з цим я впораюсь. Діти – вони “чисті”. Вони миттєво відрізняють брехню від істини.
Діти – це моя сила та моя підтримка. Дякую їм за це.
6. Що варто змінити, щоб молодь пішла працювати до школи? Окресліть ваші думки, що варто змінити на рівні закладу освіти, окремого міста та держави.
Це повертаємося до першого запитання. Якщо розв’язати ті питання, які я згадав, тоді стане легше. Ще важливо змінити у свідомості дітей сприйняття освітнього процесу, аби вони замість того, щоб концентруватися на оцінках, концентрувалися саме на знаннях і бажанні дізнаватися нове. Бо часто я чую про те, що учні женуться за оцінкою, а не за знаннями. І виходить, що в учня 10 з фізики, умовно, але знань немає.
А я вам не можу передати те відчуття, коли я стою біля дошки, і учні щиро питають або перепитують щось, бо вони щиро це хочуть зрозуміти. Мурахи по тілу просто. Ось тоді у нас буде високий рівень знань, а не оцінок.
Також потрібно допомагати молодим колегам на початку влаштування до закладу освіти, щоб був якийсь умовний куратор, який би вводив у роботу і був поряд певний час. Заохочувати також адміністрацію шукати нові сили. Щоб школа тільки масштабувалася та покращувалася.
7. Чого не вистачає вам особисто у школі?
Часу. Так багато хочеться розповісти. Часто не вистачає трохи часу, щоб більше заглиблюватися у тему. Але я можу змінювати трохи планування, щоб покращити це.
Хотілося б зменшити кількість різної дрібної роботи, щоб зосередити акцент тільки на знаннях та навичках учнів.
8. Як змінилося навантаження на вчителя в умовах воєнного стану?
Прийшло розуміння, що вчитель має бути не лише вчителем, а ще й психологом. Адже ми живемо у важкі часи. І долі бувають різні. Й історії дітей також. Це все треба враховувати. Щоб ще більше не травмувати дитину тим, що ти поставиш двійку або посвариш за щось.
Більша проблема – це тривоги, адже через них випадає величезна кількість уроків, які потім треба наздоганяти.
9. Як сприймають молодого вчителя учні, залежно від віку учнів? Чи захищений молодий вчитель від можливого цькування з боку учнів, батьків, адміністрації та колег?
Напевно діткам трохи легше з молодими колегами, адже є спільні теми, і вчитель перебуває “в темі” з дітьми. Але! Абсолютно не сказав би, що це залежить від віку. Я знаю багато колег та своїх учителів, у яких була велика різниця з учнями у віці, але вони все одно залишалися дуже цінними для учнів. Тому тут немає привʼязки до віку. Головне те, яка людина.
Молодий учитель не захищений. Він має сам себе захищати. Як зарекомендуєш себе спочатку, так далі й будеш “плисти”.
10. Які відносини з батьками учнів? Що вас як вчителя засмучує або надихає в поведінці батьків щодо виховання та навчання дітей (мова не про ваш клас, а загалом по країні)?
Мені з батьками пощастило. З деякими я спілкуюсь. Але траплялися ситуації, де я їх не розумію. Деякі батьки вимагають від вчителів забагато як для їх професії та рівня заробітної плати. Наче тільки вони знають, як правильно вчити дітей. Але це в моєму житті рідкість.
Набагато більше хороших батьків, які допоможуть і підтримують.
11. Що, на вашу думку, важливо робити для розвитку інклюзивного середовища в закладах освіти?
Звісно, це якісна підготовка справжніх професіоналів та постійне підвищення кваліфікації.
12. Чи залишитеся ви далі працювати в системі освіти?
Так. Я відчуваю це своєю місією – навчати учнів, виховувати їх людьми з великої літери та свідомими громадянами нашої країни.
Інтерв’ю 4
Ця молода вчителька зверталася до нас за консультацією. Заклад освіти, де вона працює, знаходиться у прифронтовій зоні, де кожна людина щодня ризикує своїм життям, але замість згуртованості, на жаль, в закладі присутня атмосфера цькування.
Під час інтерв’ю очі вчительки палали, вона хоче далі працювати в освіті, працювати з дітьми, попри цькування та небезпеку перебування в населеному пункті.
У кінці інтерв’ю ми плакали, адже докладна розповідь педагога про ситуацію розчулила нас, частина цієї розповіді залишиться поза текстом.
З метою своєї безпеки вчителька попросила не називати її ім’я та населений пункт, де вона зараз мешкає.
Заклик до молоді: “Не бійтеся йти працювати до школи!”
1. На вашу думку, чому молодь не йде працювати до закладів освіти?
Причина одна – це заробітна плата. Я вважаю, що тільки через це. Тому що в нас дуже багато молоді, яка любить дітей, яка хотіла б працювати в школі. І зараз для цього є всі умови: різноманітні можливості, платформи, програми тощо, що дає змогу зробити цікаві уроки. Але молодь зупиняє низький рівень заробітної плати.
2. А є думки, наприклад, що важко працювати з дітьми чи все ж таки, головна причина низька заробітна плата?
Зрозуміло, що діти бувають різні, але ми вчились працювати з ними. І якщо ти вже вирішив стати вчителем, значить, в тебе із самого початку була тяга до дітей. Тому що до кожної дитини можна знайти підхід. Хоч діти були різні, але жодного разу я не опустила руки.
3. Скажіть, будь ласка, чи важко вам було знайти першу роботу? Були якісь проблеми з пошуком?
Ні, проблем з першим місцем роботи абсолютно не було. Після закінчення університету, фактично одразу знайшла школу, де були вакансії. І в ній я пропрацювала досить довго і з великим задоволенням. Але наразі я працюю в іншій школі, яка знаходиться на прифронтовій території.
4. А скажіть, будь ласка, якщо прийшли у вашу школу якісь молоді колеги, яке ставлення до них від колег?
Маю досвід роботи в різних школах, зараз працюю у двох школах, в одній за сумісництвом. І це геть дві різні школи. Все залежить від керівництва та колективу.
Там, де основне місце роботи, недоброзичлива атмосфера у колективі, керівництво не гуртує колектив, а навпаки роз’єднує його, окремих педагогів цькує. Тому тут недобре ставлення до молодих колег. Мабуть, відчувають якусь конкуренцію.
Нещодавно почала працювати за сумісництвом в іншій школі. Мене прийняли з великою любов’ю. Причому й адміністрація, і колеги, і всі один до одного ставляться з повагою, незалежно від віку і стажу, всі один одному допомагають. Знову ж таки, знову це все йде від адміністрації. Я вважаю, яку атмосферу формує адміністрація, – так і працює колектив. І директор школи будь-яке цькування з боку колег до молодого вчителя може припинити.
5. А наставництво молодих вчителів є у вас? Як воно реалізується?
Воно більше здійснюється на папері. Зазвичай дівчата приходять і якось вливаються, працюють самостійно. Тобто, якщо комусь допомога потрібна, вони звертаються, рідко хто відмовить. Але офіційне наставництво більше на папері.
Коли я почала працювати на моїй першій роботі, при школі чудово працювала “Школа молодого вчителя”. Щотижня всі молоді вчителі нашої школи її відвідували, як зараз пам’ятаю. У нас у всіх у середу на другому уроці було в розкладі “вікно” для відвідування цієї школи. Три роки ми так ходили, і наша заступниця директора, яка проводила ці заняття кожного тижня, багато чому нас навчила, відвідувала наші уроки й з добротою пояснювала, що ми не так зробили. У неї був величезний досвід і великі знання. Вона щоразу порушувала якісь цікаві теми, починаючи з документації, як все заповнювати. Ми ж прийшли, студентки вчорашні, нічого не знали. Коли я приїхала жити до іншого міста, я такого більше не бачила. Тут такого не було. Хоча я вже була і спеціалістом, мала досвід. Але щодо теперішніх молодих колег – я такого вже не бачила, щоб настільки все було так влаштовано.
6. З якими труднощами, на вашу думку, стикається молода людина, яка розпочинає роботу в закладі освіти? Що найтяжче з вашого досвіду, можливо, досвіду інших молодих колег?
Мабуть, найважче спочатку – побороти свої емоції та страх. Завжди є страх спілкування з батьками. Ми не так хвилюємося, коли ми з дітьми. З дітьми легше знайти спільну мову, з батьками трохи буває важче. Поки ти молодий, поки ти ще не “відростив зуби”, скажімо так, це найважчий період, коли ти все сприймаєш дуже близько до серця, плачеш через якусь ситуацію. Потім, з роками, це проходить.
Молода людина не вміє і не знає, як себе захистити, як впоратися зі своїми емоціями та правильно себе налаштувати. Це, мабуть, найважче. Тому зараз є всі умови, щоб навчитися професійних навичок, я вважаю, навіть у цей страшний час. Найголовніше, щоб були світло і зв’язок. Тому що зараз ми можемо записатися на дійсно корисні курси, вебінари й навчатися. Маємо можливість спілкуватися з колегами з різних міст, областей, обмінятись досвідом, завантажити та почитати будь-яку літературу. Тому саме професійних навичок не важко навчитися навіть молодому вчителю. А от емоційні моменти людських стосунків – це треба пережити.
7. Оцініть за 5 бальною шкалою (0 – немає проблеми, 5 – дуже велика проблема) проблеми молодих вчителів:
- рівень заробітної плати – 2
- перевантаженість (уроки, папери, ненормований робочий день тощо) – 3
- атмосфера у колективі та авторитарний стиль керування – 5
- недостатня підготовка педагогів у закладах передвищої та вищої освіти – 1 (зазвичай молоді дівчата приходять підготовлені. Молоді вчителі можуть навіть більше, вони швидше можуть усе знайди, в інтернеті матеріалів вистачає. Зараз навчання відбувається дистанційно: інтерактивні вправи, електронні журнали, електронні звіти. І молодому вчителю вже легше. Вони і в університеті вчилися, і дистанційно, і за допомогою інтернету. Не всі старші вчителі хочуть цьому навчатися. Тому в цьому плані молоді вчителі навіть більш підготовлені до роботи)
- стосунки із батьками – 2
- стосунки з учнями – 0
- ваш варіант: незахищеність. Хочеться, щоб молодому вчителю було куди звернутися по допомогу, перш за все правову. І щоб це було не тільки на словах. Тому що ми часто розуміємо, що в тій чи іншій ситуації порушується закон, а зробити з цим нічого не можемо. Тому це найбільша проблема.
8. З якими проблемами зустрілися ви особисто? Як ви долали ці проблеми?
Знову ж таки, правова незахищеність. У мене це єдина проблема. Це юридичні консультації, пошук інформації. Зараз я намагаюся самостійно себе захищати, тому що я не знайшла допомоги ззовні.
9. Атмосфера в колективі не є для вас проблемою?
Атмосфера в колективі недобра, але я не сприймаю і не реагую. Якби я була молодша, можливо, я б через це дуже переймалася б і плакала. А зараз для мене це не проблема, тому що інші пріоритети, цінності.
10. Що, на вашу думку, варто змінити, щоб молодь пішла працювати до школи? На рівні закладу освіти, на рівні міста, держави?
Перш за все, я б заохотила молодих людей. Наразі я не бачу, як розв’язати фінансове питання, тому що розумію, що дуже багато фінансів в державі йде на захист. І тут не має бути інших якихось пріоритетів, тому що це, дійсно, важливо. Тільки якби був більший контроль за коштами, подолання корупції, і гроші, спрямовані на заклад освіти, справді доходили до закладу.
Порівнюю два заклади, де я працюю. Один заклад в місті, інший в нашій територіальній громаді. Одна школа постійно на щось збирає кошти із вчителів та батьків. В іншій школі не збирають нічого, вчителі забезпечені навіть ручками. Тобто фінансування є. Але, можливо, просто не туди спрямовується, і це потрібно контролювати.
11. Що вам особисто не вистачає у школі?
Я настільки люблю свою роботу, що не можу сказати, що мені чогось не вистачає. Можливо, якогось взаєморозуміння, психологічного комфорту з колегами. Якби я не хотіла працювати в освіті й побачила б, що так, все погано, мабуть, я б зі школи пішла. А я люблю уроки, люблю цих дітей, я їх не покину. Але ж плинність кадрів щороку присутня і в моїй школі та по школах міста.
12. А чи змінилося навантаження на вчителя в умовах воєнного стану?
Не змінилося, якщо тільки брати до уваги, що навчання здійснюється дистанційно. Моя школа працює дистанційно з початку повномасштабної війни. Ми так само проводимо уроки. Але щодо ведення документації – зараз навіть легше, ніж було до війни, коли ми все робили на папері. Я швидко призвичаїлася до комп’ютерної роботи, й ведення документації в електронному вигляді для мене легше і швидше, головне, щоб були світло та інтернет. Тому, коли ми всі звіти, журнали здавали в паперовому вигляді, мені було важче.
13. Як сприймають учні молодого вчителя?
Люблять, обожнюють молодих вчителів. Показують ручками сердечка в камеру, завжди шукають спілкування в соціальних мережах, посміхаються, якщо зустрічають на вулиці – обіймають.
14. Чи захищений вчитель від можливого цькування з боку батьків, учнів, адміністрації, колег, чи є така захищеність?
Якщо вчитель сам себе не захистить, то захищеності немає. Потрібно мати правову обізнаність, щоб вміти себе захищати.
15. Які у вас відносини з батьками учнів?
Ми батьків зараз майже не бачимо. З того, що в телефонному режимі спілкуємося, у 85% відносини чудові, конфліктів не було. Але частина з батьків не йде на контакт зовсім: не бере слухавку, не відписує, не бере участь в освітньому процесі. Не буває ситуацій, які не можна вирішити. Тому навіть якщо батьки, можливо, дзвонять, розлючені, чимось незадоволені, починаєш з ними розмовляти, пояснювати, вони заспокоюються. Під час очного навчання відносини з батьками були кращими. Емоційна напруженість була меншою, психологічний стан батьків дуже поганий, і зараз це враховуєш при спілкуванні з батьками. Батьки занепокоєні за життя дітей, адже ви бачите, як багато поранених і загиблих навіть у нашому місті. Занепокоєні щодо якості освіти, адже не всі батьки можуть допомогти з домашніми завданнями.
Минулого року зі своєї ініціативи я проводила компенсаторні уроки зі свого предмета. В суботу визначала час, і діти підключалися, ми проходили теми, які пропустили за тиждень.
16. Більша частина ваших учнів живуть у місті чи вони десь в інших місцях?
Більша частина дітей живе в місті, це орієнтовно 70% від загальної кількості учнів у кожному класі. У кожному класі є внутрішньо переміщені особи, є діти, які перебувають за кордоном і навчаються за сімейною формою. Ми втратили великий контингент учнів, які переїхали з нашого міста у більше безпечні міста та селища і там, де вони зараз перебувають, вони можуть ходити до школи очно. Водночас велика кількість цих учнів вже повернулася до нашого міста, повертаються навіть діти, які перебували за кордоном.
17. Скажіть, будь ласка, що вас засмучує та надихає у батьках? Ви вже, можливо, частково відповідали. Чи можливо уточнити щодо виховання і навчання дітей?
Мене засмучує тільки коли батьки відокремлюються від школи й перекладають усе на вчителя. Тобто, коли зовсім відмовляються брати участь у виховному процесі.
Надихає, коли є співпраця, коли батьки цікавляться результатами дитини. Є такі батьки, які навіть не відкривають щоденник електронний, не дивляться, які у дитини оцінки або яка в неї відвідуваність уроків. Це обурює. Я навіть не проти, коли батьки мені дзвонять у позашкільний час з питанням, як зробити ту чи іншу вправу, коли я бачу, що мама дійсно хоче допомогти, але моя допомога також потрібна. Тобто співпраця з батьками – це найголовніше.
18. Що, на вашу думку, важливо робити для розвитку інклюзивного середовища в закладах освіти?
У нас зараз дистанційна інклюзія, але результативність її, звичайно, дуже низька. Хотілося б працювати з дітьми з особливими освітніми потребами очно, але зараз це небезпечно.
19. Чи залишитеся ви далі працювати в освіті?
Безперечно. Я не піду з цієї роботи, поки можу її фізично виконувати. Я з дитинства цього хотіла. У мене навіть не було думки обирати між вчителем або кимось ще. Я завжди хотіла викладати. Тому в школі я дуже хочу працювати й надалі. Ми вже стільки пережили.
20. Щодо державної освітньої політики, які реформи підтримуєте, які ні, на що, на вашу думку, варто звернути увагу влади?
Я поки не до кінця зрозуміла нові міністерські рекомендації щодо оцінювання НУШ. Формувальне оцінювання, то поточні оцінки враховуються, то поточні оцінки не враховуються, а тематичні то враховуються, то не враховуються в семестр. З цим ми поки що не розібралися навіть на рівні закладу. Я вважаю, поки що це було недоречно. А загалом я підтримую НУШ. Мені подобаються підручники за новою програмою, тому що я вже працювала і до НУШ, і коли вона розпочалась, тому мені є з чим порівняти. НУШ створює більш розслаблену атмосферу для дитини. Вони отримують знання, але не через стрес.
Водночас як мама підтримую реформу старшої школи, адже в профільній школі діти зможуть обирати предмети, які знадобляться саме для вступу, для подальшої роботи.
21. Ваші побажання щодо покращення стану роботи молодого вчителя. Що б ви змінили у своїй роботі особисто для себе?
Я просто хочу побажати молодим вчителям – не бійтесь, не бійтесь йти до школи. А хто ще, якщо не молоді вчителі, то хто ще? Тому просто хочу побажати й попросити, щоб молоді люди не боялись і йшли працювати до школи, тому що вчителів не вистачає, молодих розумів не вистачає. І якусь нову хвилю хочеться внести завжди. І, можливо, ми разом досягнемо того, що педагогів будуть і цінувати, і любити, і ми всі будемо захищені. І, знову ж таки, якщо ми будемо разом, то ми захищені будемо.
Попередню серію інтерв’ю – з учительками початкових класів – Лесею Павлюк, переможницею Global Teacher Prize Ukraine 2024, та Катериною Дубовою, вчителькою, яка ще завершує здобуття повної педагогічної освіти, але вже має педагогічний досвід, читайте тут.
Фото: люб’язно надане Русланом Циганковим, інше фото – freepik