Головне — шукати точки дотику заради інтересів дитини

    На другий день форуму “Навчання без перешкод” відбулася цікава дискусія “Інклюзія на місцях: що заважає її впроваджувати і як долати перешкоди?”. Говорили про те, як зробити інклюзивними українські школи та забезпечити навчання без перешкод для дитини з особливими освітніми потребами. Долучився до дискусії й освітній омбудсмен.

    Учасниками розмови були також Ірина Дроздова, заступниця сільського голови Преображенської ОТГ Запорізької області, директор Департаменту освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації Олег Фасоля, начальниця Управління освіти і науки Житомирської облдержадміністрації Лариса Шевчук та директор Департаменту освіти і науки Луганської облдержадміністрації Юрій Стецюк. 

    Однією з головних проблем інклюзивної освіти освітній омбудсмен назвав неготовність суспільства сприймати ці проблеми. З одного боку, багато батьків, які мають дітей з особливими освітніми потребами, просто не визнають, що в їхніх дітей є певні фізичні порушення чи психічні захворювання і, відповідно, не працюють над цією проблемою. Наприклад, не беруть направлення в інклюзивно-реабілітаційні центри. А така бездіяльність впливає на точну статистику дітей з ООП й ускладнює можливість місцевих Управлінь освіти передбачити, що через 2-3 роки у ту чи іншу школу може прийти дитина з ООП. 

    З іншого боку, чимало керівників шкіл та вчителів або просто не розуміють проблему, або свідомо її не обговорюють і, більше того, не мають особистої мотивації працювати із такими дітьми, наприклад, називаючи гіперактивних дітей просто лінивими.

    Про стратегії реагування та організацію навчального середовища у класі, де є гіперактивна дитина, можна почитати у методичних рекомендаціях  за посиланням http://bit.ly/2OKiW58.

    “Ми можемо напрацювати будь-які хороші рекомендації, вибудувати інфраструктуру, знайти гроші на забезпечення інклюзивної освіти, але, якщо вчитель не відчуває потребу і свій обов’язок працювати з такою дитиною, ефективності буде мало. Тому проблема мотивації роботи вчителів з дітьми з ООП є, на мій погляд, першочерговою”, — акцентує освітній омбудсмен.

    Ще однією проблемою, яку він виокремлює, є відсутність у правовому полі неоголошеної інклюзії. Проблему неоголошеної інклюзії необхідно інституціалізувати — закріпити факт її існування та шляхи вирішення у національному законодавстві. Це дуже складний процес, над яким освітній омбудсмен збирається працювати. 

    Усі спікери вважають, що перешкоджають інклюзивній освіті відсутність спеціальних кадрів (асистентів учителів, корекційних педагогів тощо) для роботи з дітьми, які мають ООП, а також відсутність фінансування, щоб зробити школи фізично доступними. Освітній омбудсмен наполягає, щоб засновники шкіл виконували свій прямий обов’язок — фінансували  їх. 

    На завершення зустрічі кожен спікер запропонував свій лайфхак, як долати перешкоди в запровадженні інклюзивної освіти:

    • 1. поширювати практику раннього втручання (Ірина Дроздова);
    • 2. кожен має знати, що йому потрібно зробити і що він зможе зробити на своєму місці, робити це за законом та щоб ІРЦ працювали належно (Лариса Шевчук);
    • 3. щоб свої зусилля об’єднали всі: і ті хто відповідає за цю роботу (ІРЦ), і медики, і батьки, і соціальні працівники (Юрій Стецюк);
    • 4. робити зміни разом (Олег Фасоля);
    • 5. шукати точки дотику заради інтересів дитини, і тоді практично всі проблеми можна вирішити. Для цього треба відкинути дорослі амбіції і подивитися на світ очима дитини (Сергій Горбачов).

    Організатори форуму: ГО “Смарт освіта”, Міністерство освіти і науки України та Міжнародний фонд “Відродження”.