Чому зростає кількість насильства, жорстокого поводження з дитиною та як цьому протистояти

2025, 12 Лют

Останнім часом у медіапросторі та соціальних мережах зросла кількість повідомлень про випадки насильства, жорстокого поводження з дитиною, зокрема булінгу. Це випадки насильства як між самими дітьми, так і між дітьми та працівниками закладів освіти, між батьками та працівниками закладів. Насильство щодо дитини може проявлятися як вдома, так і поза ним, зокрема, у закладах освіти, на вулиці, у парку тощо.

За даними звіту ЮНЕСКО “Безпечно вчитися та процвітати: покласти край насильству в освіті та через освіту” (далі – звіт ЮНЕСКО), оприлюдненого в листопаді 2024 року, близько один мільярд дітей щороку зазнають тієї чи іншої форми фізичного, сексуального чи психологічного насильства або зневаги. У всьому світі кожен третій учень повідомляє, що минулого місяця стикався з булінгом. А кожен третій учень за останній рік брав участь у фізичних бійках між однолітками або піддавався фізичному нападу.

Ми проаналізували статистичні дані, українські й міжнародні дослідження щодо випадків насильства та жорстокого поводження з дитиною, причини виникнення й зростання цього явища та його наслідки. 


НАСИЛЬСТВО ТА ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ В СІМ’Ї ПОРОДЖУЄ НАСИЛЬСТВО

 

За даними Опендатабот, кількість кримінальних справ про домашнє насильство в Україні щороку постійно зростає, винятком став лише перший рік повномасштабного вторгнення:

  • 2019 рік – 1068
  • 2020 рік – 2 213
  • 2021 рік – 2 432
  • 2022 рік – 1 498
  • 2023 рік – 2 705
  • 2024 рік – 2 777 (за 11 місяців). 

За даними звіту ЮНІСЕФ за 2014 рік “Покінчити з насильством. Шість стратегій для дій” з посиланням на інші закордонні дослідження, хлопчики, які піддавалися домашньому насильству, з більшою ймовірністю вчинятимуть насильство у дорослому віці, а дівчата – постраждають від насильства.

За даними звіту ЮНЕСКО, діти, які зазнають насильства вдома чи у своїх громадах, частіше демонструватимуть агресивну поведінку в школі.

Також часто домашнє насильство приховується, замовчується, тож окреслити реальні масштаби цієї проблеми складно. Адже частина громадян, особливо діти, не звертаються до поліції з заявами, й кількість випадків фактично значно більша. Саме тому дорослим треба проявляти уважність й уміти розпізнавати ознаки будь-якого насильства, зокрема домашнього, щоб підтримати дитину, допомогти їй.

Варто звернути увагу, що частина батьків переконані, що незначне ляскання дочки чи сина по сідницях, чи струшування дитини не є фізичним насильством, а ефективний метод виховання дитини. Найприкріше, коли такої позиції дотримуються не лише батьки, а й педагоги, які б також мали захищати дитину від будь-якого насильства та проводити відповідну просвітницьку роботу з батьками щодо ненасильницького виховання дітей, а натомість застосовують такі каральні методи.

Навчально-методичний посібник “Запобігання та протидія проявам насильства: діяльність закладів освіти” зазначає такі можливі причини жорстокого поводження з дитиною в сім’ї: 

  • особистісні риси батьків (агресивність, авторитарність);
  • відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми; 
  • фізичні чи психічні порушення в батьків (розумова відсталість, психічні захворювання тощо); 
  • невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, відсутність почуття відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей; 
  • невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації; 
  • недостатня соціалізація батьків; 
  • нерозуміння цінності дитини тощо.

Хочемо зазначити: якщо батьки у дитинстві зазнавали жорстокого поводження, зокрема тілесних покарань, то велика ймовірність того, що вони будуть застосовувати таку поведінку і до власних дітей.

Водночас під час повномасштабної війни психологічний стан у кожного з нас, зокрема, в батьків, педагогів та дітей, погіршився. Ми частіше, ніж за звичайних умов, відчуваємо страх, пригнічення, прояви люті, гніву, іноді не контрольовані. Такі настрої та стресові ситуації можуть негативно впливати на поводження з дитиною. 

У дослідженні національної наукової ради розвитку дитини Центру розвитку дитини Гарвардського університету зазначається, що жорстоке поводження з дітьми найчастіше трапляється в сім’ях, які стикаються з надмірними рівнями стресу, наприклад, пов’язаного з насильством у суспільстві, зловживанням наркотиками батьками тощо.

Війна ж більшою чи меншою мірою стресово впливає на кожного з нас, що може підвищити рівень жорстокого поводження з дитиною в сім’ї. 

Від насильства, яке відбувається у сім’ї, завжди страждають діти. При цьому це як ті діти, на яких таке насильство спрямоване, так і ті, які є його свідками.

Насильство породжує насильство. Якщо повідомлення про насильство залишається без належного реагування, це може спричиняти ще складніші наслідки. Тому будь-яке насильство не можна замовчувати та слід про нього повідомляти дорослих, керівника закладу, правоохоронні органи й звертатися по допомогу.

 

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ, ГАДЖЕТІВ, МЕДІА ТА ТЕЛЕБАЧЕННЯ

 

Діти схильні наслідувати те, що вони бачать – свідчать результати досліджень психолога Альберта Бандури, повідомляє Американська асоціація психологів. Також, за її відомостями, звіт Національного інституту психічного здоров’я 1982 року визначив, що діти внаслідок перегляду насильства по телебаченню можуть стати менш чутливими до болю та страждань інших; можуть більше боятися навколишнього світу та частіше поводитися агресивно в ставленні до інших.

І якщо контент на телебаченні ще контролюється певним чином державою (але й тут потрібна увага батьків до того, що дитина споглядає), то відповідальність за медіаспоживання дітьми контенту в мережі Інтернет цілком належить батькам.

Безперешкодний доступ дітей до гаджетів та контенту з насильством, вплив російської пропаганди на молодь не залишається безслідним.

У дослідженні «Доказові рекомендації щодо висвітлення сексуального насильства в медіа», розробленому науковцями під керівництвом Любові Найдьонової, завідувачки лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, зазначається з посиланням на інші дослідження, що кожна п’ята дитина ставала жертвою сексуального насильства в дитинстві за підсумками досліджень. Також зазначається, що кількість злочинів у сфері сексуального насильства над дітьми в Інтернеті та сексуальної експлуатації дітей зросла вдвічі за час пандемії, коли діти вимушено збільшили час свого перебування онлайн. 

У дослідженні зазначається, що протягом 2020 – 2021 років зросла кількість запитів стосовно сексуального здирства, тобто вимоги надсилати сексуальні зображення чи відео (+ 60%), захисту онлайн репутації (+ 32%) і електронної злочинності (+30%). У 2022 році 60% усіх запитів було зроблено дітьми (за дітей) у віці між 12 і 18 років, і майже 7,5% – дітей у віці між 5 і 11 років, що свідчить про переживання дітей про їхню онлайн-безпеку. 

Дослідження свідчить, що специфіка регулювання медіа стосовно захисту дітей від сексуального зловживання, насильства й експлуатації в різних країнах має спільні принципи захисту дитини від впливу такого контенту на її життя і здоров’я. Виокремлюється дві основні групи ризикованого контенту: такий, що може заподіяти значну шкоду (згубний контент, неприйнятний контент) та контент, який може завдати шкоди вразливій частині аудиторії, погіршити її фізичний, психічний або моральний розвиток (небажаний контент).

Контент, що може серйозно зашкодити дитині (неприйнятний) (звертаємо увагу, що цей перелік не є вичерпним):

приклади такого контенту
  • порнографія або зображення екстремального сексу, включно зі сценами непокараного насильства;
  • сцени брутального й екстремального насильства, не виправданого  контекстом;
  • порнографічний контент з елементами насильства або екстремальний статевий фетишизм чи інші сексуальні відхилення;
  • порнографія з контентом, який нормалізує насильство, наркотичну залежність або кримінальну поведінку;
  • програми, які експлуатують довірливість глядачів або слухачів.

У дослідженні зазначається, що такі елементи, ймовірно, призводять  до серйозного погіршення фізичного, психічного або морального розвитку неповнолітніх, та категорично не можуть демонструватися у доступний для дітей час.

Елементи контенту, що ймовірно можуть погіршити здоров’я і розвиток дитини (звертаємо увагу, що цей перелік не є вичерпним):

елементи контенту
  • сцени значного психологічного і фізичного насильства; 
  • сцени, які зображують явне фізичне та / або вербальне насильство;
  • сороміцькі назви статевих органів; 
  • сексуальні сцени з використанням неадекватної (вульгарної) мови та лексикону для спілкування, сцени сексуальної експлуатації; 
  • мову і сцени зловживання алкоголем і наркотиками; 
  • сцени, які можуть налякати, наприклад, смерті або поранення, процедури лікування; 
  • сцени азартних ігор, ставок, розповідей про удачу, ворожіння  на картах (читання карт), послуги  екстрасенсів і подібні, ефективність яких науково не доведено і вони можуть вважатися такими, що експлуатують довіру.

Зважаючи на те, що росія веде серйозну інформаційну війну, маємо берегти молодь від згубного впливу пропаганди, батьки мають стежити за тим, який контент споживають діти та як він може вплинути на них надалі. Також держава має створювати умови для збільшення кількості якісного українськомовного контенту, орієнтованого на молодь.

 

ОЗНАКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДИТИНОЮ, ЗОКРЕМА БУЛІНГУ

 

Для виявлення насильства щодо дитини спеціалісти повинні володіти інформацією про його індикатори – фізичний, психоемоційний та поведінковий прояв тих наслідків, що настали для дитини у результаті вчиненого щодо неї фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства. Детальніше про такі індикатори можна довідатися у посібнику “Індикатори фізичного, сексуального, психологічного насильства щодо дитини, а також нехтування потребами дитини”, що розроблений в межах проєкту Всеукраїнського громадського центру «Волонтер» за підтримки ЮНІСЕФ.

Серед травм, що можуть свідчити саме про фізичне насильство над дитиною, на які можуть звернути увагу не лише профільні спеціалісти, а й інші дорослі:

приклади
  • гематоми (подряпини, синці на сідницях та інших частинах тіла тощо);
  • різні види опіків;
  • травми голови (залисини, синюшний колір повік тощо);
  • внутрішньо черевні травми;
  • переломи кісток (переломи в незвичайних місцях, перелом ребер тощо.

Серед ознак, що можуть свідчити про психологічне (емоційне) насильство щодо дитини шкільного віку:

ознаки
  • затримки в розвитку та проблеми у спілкуванні з однолітками й дорослими;
  • спроби маніпулювати оточенням;
  • занурення у себе, дистанціювання від оточення;
  • озлобленість, агресивність;
  • агресивні прояви щодо тварин;
  • гіперактивна поведінка тощо.

Докладно про ознаки інших видів насильства –  у посібнику.

Докладно з ознаками булінгу та діями учасників освітнього процесу в ситуації булінгу можна ознайомитися на довідковому вебсайті освітнього омбудсмена.

 

МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ БОРОТЬБИ З НАСИЛЬСТВОМ ЩОДО ДІТЕЙ

 

Боротьба з насильством щодо дітей – у фокусі уваги міжнародних організацій та у пріоритеті в багатьох державах світу.

Зокрема, у звіті ЮНІСЕФ за 2014 рік “Покінчити з насильством. Шість стратегій для дій” зазначено, що “ефективність захисту дітей залежить від законів, політик та стандартів; послуг та механізмів їх надання (зокрема,  просування, запобігання та реагування); людських та фіскальних ресурсів і менеджменту (або спроможності); комунікації та адвокації; співпраці та координації; а також доказів та даних для прийняття рішень. Коли ці компоненти працюють разом, узгоджені з культурним, соціальним і політичним середовищем, вони створюють систему захисту дітей, яка краще захищає всіх дітей від усіх форм насильства, експлуатації та жорстокого поводження в усіх контекстах”. 

Серед пропонованих стратегій для запобігання та реагування на насильство щодо дітей:

1. Підтримка батьків, опікунів та сімей.

“Навчання сімей, опікунів і батьків щодо раннього розвитку їхньої дитини збільшує ймовірність того, що вони будуть використовувати позитивні методи дисципліни. Це зменшує ризик насильства вдома”.

Батьки отримують підтримку в різних ситуаціях – від відвідувань вдома до громадських центрів, де працюють кваліфіковані спеціалісти.

Програма навчання батьків у Туреччині призвела до зменшення фізичних покарань на 73% протягом двох років.

2. Допомога дітям і підліткам в управлінні ризиками та проблемами.

“Шкільні програми, які можуть розпочинатися ще в дошкільному віці, можуть зменшити ризик дітей піддатися насильству – фізичному, емоційному чи сексуальному – допомагаючи їм залишатися в школі та розвиватися в безпечному середовищі. 

Оздоровчо-спортивні активності, академічні програми та втручання, спрямовані на боротьбу з насильством в Інтернеті, зокрема, цькування, є ефективними. Системи підтримки однолітків також можуть відігравати важливу й позитивну роль у спільнотах як з низьким, так і з високим доходом”.

Програма шкільних семінарів у Хорватії призвела до зменшення насильства (вербального та фізичного, з особливим акцентом на насильство з боку однолітків, агресію та цькування) у школах на 50% протягом 8 років.

3. Зміна ставлення та соціальних норм, які заохочують насильство та дискримінацію.

Впровадження цієї стратегії може потребувати часу, однак може бути успішним, наприклад, у разі залучення школами чи громадами впливових людей як агентів змін та підтримку ініціативи за допомогою медіа та кампаній соціальної мобілізації.

Приклади впровадження цієї стратегії:

  • шкільні програми, які допомагають учням боротися з різними аспектами сексуального, фізичного та емоційного насильства, включно з цькуванням серед однолітків, насильством у стосунках на побаченнях, бандитським насильством і насильством через використання мобільних телефонів або в Інтернеті;
  • навчання вчителів ненасильницьким підходам до дисципліни;
  • втручання на рівні громади для запобігання насильству; 
  • комплексні та постійні інформаційно-просвітницькі кампанії в медіа.
4. Промоція та надання послуг підтримки для дітей.

Мають діяти ефективні, орієнтовані на дітей послуги та механізми, за допомогою яких діти чи їх батьки можуть повідомити про насильство (гарячі лінії, лінії довіри), отримати інформацію та допомогу (від медиків, поліції, служб захисту дітей тощо). Важливу роль відіграє поінформованість громадськості про доступність цих послуг.

5. Впровадження законів і політик, які захищають дітей.

“Законодавство, яке забороняє різні форми насильства щодо дітей – тілесні покарання, сексуальне насильство та експлуатацію дітей або емоційне насильство – посилає соціальний сигнал про те, що насильство є неприйнятним і карається законом. Але закони ефективні лише тоді, коли їх виконують. Вдосконалення притягнення до відповідальності осіб, які вчинили насильство над дітьми через спеціалізовану прокуратуру, поліцію та суди можуть мати превентивний ефект.
Крім того, школи, установи, роботодавці, приватний сектор і спортивні програми можуть відіграти свою роль, розробивши кодекси поведінки, які сприятимуть здоровому, безпечному та захищеному середовищу, де насильство та експлуатація не допускаються”.

У Швеції закон про заборону тілесних покарань супроводжувався широкомасштабною просвітницькою кампанією і призвів до зниження кількості дітей, яких б’ють дорослі, з 90% до орієнтовно 10% за 35 років.

6. Проведення збору даних та дослідження.

“Адміністративні дані можуть допомогти відстежувати насильство на місцевому та національному рівнях шляхом ефективного збору повідомлень про випадки насильства в соціальних службах і системах правосуддя”.

Для запровадження змін, аналізу їх ефективності необхідні належні дані. Для цього важливо: мати комплексну систему збору даних про насильство, приділяти належну увагу методології досліджень, яка б дозволяла оцінити діяльність та відстежити прогрес, збільшувати кількість досліджень, при цьому програми мають містити в собі компоненти оцінювання.

Щоб використати трансформаційний потенціал освіти змінювати суспільства, сприяючи створенню безпечного, інклюзивного та комфортного середовища, потрібен цілісний підхід, у якому запобігання насильству буде інтегровано в усі аспекти шкільного навчання, від політики та підготовки вчителів до розробки навчальної програми та механізмів звітності – зазначає ЮНЕСКО у своїй публікації “Що вам потрібно знати про припинення насильства в освіті та через освіту”.

Важливу роль у цьому відіграє Рекомендація ЮНЕСКО  щодо освіти в інтересах миру, прав людини та сталого розвитку.

Детальніше тут

Щоб безпечне, інклюзивне шкільне середовище було не просто метою, а фундаментальною частиною навчального досвіду, системи освіти повинні:

  • Прийняти чітку політику боротьби з насильством: школам потрібна ефективна політика, спрямована на боротьбу з усіма формами насильства, яка б включала цькування, тілесні покарання та образи в Інтернеті. Ця політика повинна застосовуватись у всіх школах із сильними механізмами відповідальності.
  • Навчити освітян запобігати насильству та реагувати на нього. Вони потребують постійного навчання позитивній дисципліні, викладання з урахуванням гендерної проблематики та вирішення конфліктів. “Оснащення” педагогів стратегіями соціально-емоційного навчання допоможе створити позитивний шкільний клімат, де учні розвиватимуть емпатію, емоційний інтелект і ненасильницьке спілкування.
  • Розширити можливості учнів як творців змін: учні повинні брати активну участь у формуванні безпечніших шкіл. Програми під керівництвом однолітків, студентські ради та кампанії проти булінгу дають учням право голосу та дозволяють їм рухати позитивні зміни. Залучення їх до процесів прийняття рішень робить їх співтворцями інклюзивних освітніх просторів.
  • Налагодити партнерство з громадами, урядами та приватним сектором. Уряди повинні узгодити освіту з ширшими системами захисту дітей, а технологічні компанії можуть допомогти зробити цифрові простори безпечнішими. Громади, включно з батьками, повинні брати участь у запобіганні насильству, забезпечуючи, щоб зусилля виходили за межі шкільного середовища.
  • Впроваджувати соціальне та емоційне навчання у програму. Це допомагає учням керувати емоціями, будувати позитивні стосунки та мирно вирішувати конфлікти. Це життєво важливо для створення культури поваги та залучення, що зменшує ризик насильства.
  • Виділити достатні ресурси: запобігання насильству потребує інвестицій. Уряди та органи управління освітою повинні виділити ресурси для підготовки вчителів, безпечної інфраструктури, служб психічного здоров’я та шкільних систем звітності. Довгострокове фінансування має вирішальне значення для підтримки цих зусиль.
  • Моніторинг, оцінка та забезпечення підзвітності: школам потрібні надійні системи для відстеження ефективності програм запобігання насильству. Збір диференційованих даних допомагає виявити прогалини та гарантує, що втручання відповідають потребам усіх учнів, зокрема, найбільш уразливих. Регулярний моніторинг забезпечує постійне вдосконалення та підзвітність.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

ОРГАНАМ ВЛАДИ:

  • здійснювати розробку програм протидії жорстокому поводженню з дітьми, базуючись на аналітичних даних, що стосуються проблематики, у програму закладати чіткі індикатори досягнення результатів, щоб можна було відстежити прогрес та внести корективи;
  • налагоджувати партнерство з бізнесом, неурядовим сектором, медіа, відомими людьми, наприклад, для запровадження ефективних цифрових рішень, які здатні зменшити ризики насильства, жорстокого поводження,  кібербулінгу, а також проведення широкомасштабних інформаційних кампаній;
  • впроваджувати комплексні програми підтримки батьків у вихованні дітей та догляду за ними, а також ефективний механізм отримання необхідних соціальних, медичних та освітніх послуг;
  • здійснити перегляд законодавства та розробити комплексний державний підхід для забезпечення дотримання, захисту і реалізації прав дитини в цифровому середовищі;
  • надавати державну інформаційну та консультаційну підтримку батькам щодо захисту дитини в цифровому середовищі;
  • підтримувати, зберігати та осучаснювати роботу мережі закладів позашкільної освіти; 
  • провести широкомасштабну  просвітницьку кампанію щодо заборони тілесних покарань приділяти достатньо уваги навчальним програмам для підготовки педагогів, а також підвищення їх кваліфікації.

 

ЗАКЛАДАМ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГАМ:

Впоратися з проблемою насильства та жорстокого поводження керівництво школи, педагогічні працівники, учні, батьки, представники місцевих органів влади та громадських організацій зможуть тільки у взаємопідтримці.

У Методичних рекомендаціях “Запобігання та протидія насильству” (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-5480 від 18.05.2018 р.), зазначено, що для успішної боротьби з насильством у закладі освіти:

Детальніше тут
  • усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у закладі освіти є неприйнятними;
  • кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини та виховання миролюбства має бути включено до шкільної програми;
  • спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила, складені в позитивному ключі “як треба”, а не як “не треба” поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними та короткими;
  • дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил;
  • жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є недопустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою у разі повторних випадків агресії;
  • аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога;
  • залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході;
  • учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущанням і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і, якщо треба, покликати на допомогу дорослих;
  • потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства. Ці механізми мають забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними;
  • для успішного запобігання та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Українська Гельсінська спілка з прав людини у звіті “Протидія та захист від булінгу щодо дітей ВПО на Рівненщині: проблеми та практики їх вирішення” надає такі рекомендації закладам освіти щодо протидії булінгу стосовно внутрішньо переміщених осіб, але частина цих рекомендацій актуальні для всіх учасників освітнього процесу:

Детальніше тут
  • налагодити системну діяльність у закладі освіти щодо профілактики та протидії булінгу і здійснювати її щодо усіх учасників освітнього процесу;
  • допомагати внутрішньо переміщеним учням інтегруватися у нові колективи та розробляти програми щодо адаптації дітей із числа внутрішньо переміщених у новому освітньому середовищі;
  • акти, які мають бути розроблені у закладі щодо протидії булінгу повинні відповідати чинному законодавству і розміщуватися для ознайомлення на вебсайтах закладу освіти;
  • розробляти правила поведінки здобувачів освіти спільно з ними – тоді вони відчуватимуть співвідповідальність за їх дотримання. Варто розробляти такі правила у закладі для різних вікових груп, аби вони були змістовно доступні для них;
  • проводити більше просвітницьких заходів для учнів представниками молодіжних чи правозахисних організацій за принципом «рівний-рівному»;
  • за можливості включати елементи формування культури ненасильницького спілкування та поваги до іншого досвіду під час викладання окремих дисциплін чи класних годин;
  • на початку навчального року проводити педагогам та іншим представникам закладу вступний «інструктаж» щодо питань профілактики та протидії булінгу в закладі освіти, протягом навчального року організовувати тематичні навчання та інформувати про діяльність у відповідному напрямку, яка провадиться у закладі освіти;
  • проводити активну і систематичну просвітницьку роботу з батьками та учнями: розповідати про булінг, його ознаки, прояви, негативний вплив, відповідальність за вчинення, порядок дій у разі наявності ситуації булінгу у школі – до кого звертатися, з якою заявою і як її формувати, як діятиме заклад у разі отримання такого звернення, при цьому говорити про ці складні речі доступною мовою, робити це у креативній формі, залучати представників соціальних служб, поліції, інших суб’єктів реагування на булінг;
  • розуміти, що завдання школи у ситуації булінгу – надати належну підтримку колективу, де трапилася ситуація, аби відновити стосунки, а також рекомендації іншим учасникам освітнього процесу щодо взаємодії з колективом;
  • запроваджувати у закладі освіти відновні практики для профілактики та реагування на випадки насильства/ конфліктів (наприклад, використовуючи інститут медіації);
  • використовувати просвітницький потенціал кіно щодо питання профілактики насильства та булінгу, а також креативні інструменти.

БАТЬКАМ
Як зазначено у Методичних рекомендаціях “Запобігання та протидія насильству” (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-5480 від 18.05.2018 р.), багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони постраждали від насильства. Якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона постраждала, то скажіть їй:

  • Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
  • Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї й співчуваєте їй).
  • Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
  • Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в певний момент свого життя).
  • Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою).
  • Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

УЧНЯМ

Методичні рекомендації “Запобігання та протидія насильству” (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-5480 від 18.05.2018 р.) вказують, що як молодші школярі, так і старшокласники мають неодмінно звертатися за допомогою до дорослих – учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.

Підлітки часто намагаються самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологи розробили такі поради для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

  • Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, удайте, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
  • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи спокій, використайте гумор. Цим ви зможете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
  • Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
  • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися у загрозливій для вашої безпеки та здоров’я ситуації.
  • Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки та припинити насильство.