Чому в багатьох країнах немає обов’язкової шкільної форми і яким має бути дрес-код?

    Дискусії про те, чи має бути обов’язковою шкільна форма на загальнодержавному рівні і яким повинен бути “дрес-код”, постійно піднімаються в різних країнах світу. Ми проаналізували досвід різних країн й зробили висновки, що, як і в Україні, в багатьох світових країнах шкільна форма не є обов’язковою. Ставлення до шкільної форми та “дрес-коду” у країнах різниться і залежить насамперед від традицій, історичного й економічного факторів та правових аспектів.

    Чимало країн аргументують свою позицію тим, що позитивний ефект від введення шкільної форми має занадто невизначений характер, запровадження ж обов’язкової шкільної форми було б надмірним посяганням уряду на особисту свободу учнів та батьків, і школа не може встановлювати придбання шкільної форми обов’язковою вимогою для здобуття освіти. 

    Тому пропонуємо ознайомитися із принципами щодо шкільної форми таких країн, як Швейцарія, Німеччина, Польща, США і цікавими порадами для державних закладів освіти щодо політики встановлення дрес-коду. 

    ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

    Польща є прикладом країни, в якій обов’язкову шкільну форму скасували ще в 1980-х роках через економічні проблеми, оскільки у країні розпочалася економічна криза, найбільша за своїми масштабами. Тому почали виникати труднощі з придбанням шкільної форми. Відтоді на загальнодержавному рівні шкільна форма в цій країні не обов’язкова, і в більшості шкіл її немає. У деяких школах вимоги до обов’язкової шкільної форми були чинними до 90-х років ХХ століття, поки школи повністю від таких вимог не відмовилися.

    У 2006 році була спроба відновити шкільну форму, але вже у 2008 році вимогу про обов’язкову шкільну форму скасували 

    Зараз шкільну форму можна побачити на учнях деяких приватних шкіл, в інтернатах, католицьких школах та школах Монтессорі.

    ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

    Тут яскравим прикладом є Німеччина. У цій країні взагалі немає традиції носити шкільну форму, тому нині майже всі учні державних та приватних шкіл чи університетів її не носять. У Німеччині навіть уникають виразу “шкільна форма”, а замість нього вживають “шкільний одяг”. Таке ставлення до шкільної форми в цій країні зумовлено насамперед історичним контекстом: шкільна форма для німців асоціюється зі спогадами про форму  Гітлерюгенда під час Другої Світової війни.

    У 2006 році виникла ініціатива запровадити шкільну форму, щоб запобігати конфліктам, які виникають внаслідок відмінностей. Пропозиція зустріла протидію профспілки вчителів та опозиційних політичних партій, які наголошували, що шкільна форма не вирішить проблему інтеграції учнів та боротьби з прагненням одягатися за останніми новинками моди. 

    Конференція міністрів освіти Федеративної Республіки Німеччина (кожна федеральна земля має своє міністерство освіти), орган, який ухвалює рішення щодо шкільної політики, також виступила проти шкільної форми. Вони цитували історичні причини, що сягають часів Другої світової війни зі спогадами про форму Гітлерюгенда, яка все ще свіжа в думках людей. Й також дійшли висновку, що запровадження обов’язкової шкільної форми було б надмірним посяганням уряду на особисту свободу учнів та батьків. Рух Bildungsstreik теж бореться зі шкільною формою, оскільки вважає її частиною мілітаризму.

    Швейцарія — ще одна країна, у якій ніколи не було традиції та вимоги носити шкільну форму, за винятком невеликої кількості приватних шкіл, у яких діє, власне, не шкільна форма, а строгий дрес-код. Наприклад, сірі брюки та біла рубашка-поло.

    Парламентська більшість обгрунтувала своє рішення тим, що запровадження шкільної форми стало б «кроком назад», з урахуванням того, що в рамках шкільної автономії практично у всіх кантональних освітніх установах системи середньої освіти вже ухвалені й діють ті чи інші положення, що визначають прийнятий у конкретній школі або гімназії дрес-код.

    Як ідеться у швейцарських медіа, із посиланням на цитату офіційного документа Швейцарської асоціації вчителів: «Позитивний ефект від введення шкільної форми має занадто невизначений характер, ступінь же обмеження особистої свободи може бути при цьому надміру високим». Тому в Швейцарії й питання внутрішньошкільного дрес-коду вирішують заклади освіти самостійно. На федеральному рівні діє поки тільки єдине для всіх рішення Федерального суду, згідно з яким, у школах дозволено носити мусульманську хустку.

    ПРАВОВИЙ АСПЕКТ: СВОБОДА САМОВИРАЖЕННЯ

    Як бачимо, і в Німеччині, й у Швейцарії вважають, що шкільна форма порушуватиме право учнів на особисту свободу. У Швеції на урядовому рівні також визначили, що вимога до обов’язкової форми є порушенням прав людини, оскільки «одяг та зовнішній вигляд слід вважати індивідуальним вираженням, і це мають вирішувати самі учні».

    США. На загальнодержавному рівні обов’язковість шкільної форми не регулюється. Кожен штат проводить свою політику з цього питання. У більшості шкіл США також не потрібна шкільна форма, але натомість застосовується стандартизований дрес-код, який адаптується у кожній школі з урахуванням її особливостей. У приватних та спеціалізованих школах, як правило, запроваджена обов’язкова шкільна форма

    Водночас за даними ProCon.org, провідного джерела інформації та досліджень у США та світі, майже кожна п’ята державна школа США (21%) вимагає від учнів носити шкільну форму. 

    Деякі штати прийняли закони, що дозволяють шкільним радам регулювати одяг учнів. Наприклад, у штаті Теннессі закон дозволяє шкільним радам ухвалювати політику, що забороняє носити «одяг, пов’язаний з бандитськими діями чи угрупованнями». У Арканзасі шкільні ради мають створювати «дорадчий комітет» із батьків та учнів, який повинен розглядати питання про запровадження форми. В Аризоні діє закон, який надає місцевим шкільним радам повноваження приймати єдину політику.

    Аналізуючи американські офіційні джерела, ми знаходимо випадки, коли керівники закладів перевищують свої повноваження у ставленні до дрес-коду та зовнішнього вигляду окремих учнів і тим самим порушують їхні права. Так, на сайті Американської спілки захисту громадянських свобод наведено чимало судових кейсів, у яких здобувачі освіти відстоюють своє право на самовираження.

    Приміром, в одній зі шкіл штату Північна Кароліна охоронець та директор школи погрожували учениці арештом за порушення шкільного дрес-коду, оскільки вона була одягнена в сорочку, крізь яку проглядалися плечі та ключиця. Після того, як школа погрожувала відрахувати дівчину й заборонила їй їхати на випускний, багато однокласників підтримали дівчину в соцмережах, і справа вибухнула у пресі. 

    Тоді ж у школі штату Массачусетс директор покарав двох сестер-афроамериканок через нарощені косички. Громадські організації подали скаргу до державного управління освіти від їхнього імені, а генеральний прокурор наказав школі змінити свою політику. Схожа ситуація виникла з дівчиною у школі штату Флорида, де їй сказали, що вона не зможе повернутися до школи, поки не змінить зачіску.

    Грань між тим, де починається свобода самовираження учня й порушення його права на самовираження, дуже тонка. Тому Американська спілка захисту громадянських свобод надала поради, що можуть і що не можуть робити державні школи, запроваджуючи дрес-код, щоб не порушувати права учнів. 

    ПОРАДИ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ США ЩОДО ПОЛІТИКИ ВСТАНОВЛЕННЯ ДРЕС-КОДУ

    Гален Шервін, старша штатна юристка Американської спілки захисту громадянських свобод визначає такі поради для державних закладів освіти щодо політики встановлення дрес-коду:

    • дрес-коди не можуть бути дискримінаційними. Тобто коли визначаються вимоги до одягу, вони не мають відрізнятися залежно від статі або раси. Відповідно до Конституції та федеральних законів, що захищають від дискримінації в освіті,  школи не можуть базувати ні дрес-код, ні його застосування на статевих стереотипах;
    • школи не можуть дискримінувати учнів на основі сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності або гендерних проявів. Тому навіть якщо у школі діє політика гендерного дрес-коду, учні все одно повинні мати можливість носити одяг та зачіски, які відповідають їхній гендерній ідентичності; 
    • дрес-коди не повинні застосовуватися  до певних груп учнів нерівномірно, оскільки можуть порушувати закони, що забороняють расову та статеву дискримінацію. Дрес-коди часто нерівномірно застосовуються до дівчат за носіння одягу, який вважається «відволіканням» уваги хлопців у класі.
    • школи не можуть дискримінувати учнів за погляди, які висловлюються через їхній одяг. Верховний суд визнав, що школярі державних шкіл не «втрачають своїх конституційних прав на свободу слова та вираження поглядів у школі». До всіх поглядів слід ставитись однаково, якщо вони не є непристойними та руйнівними. Якщо школа допускає носіння футболки з гаслами чи браслетів, вона повинна дозволяти їх незалежно від того, яке повідомлення вони висловлюють. Але школа може заборонити носити одяг із непристойними повідомленнями, що мають відвертий сексуальний характер, нецензурні образливі слова, закликають вживати наркотики, чи одяг, через який зривається проведення уроків або шкільних заходів;
    • учень, зокрема, має право носити одяг, що передає його політичні погляди чи релігійні послання. Наприклад, має право носити футболку, що протестує проти участі США у війні, схвалює чи критикує певного політика, підтримує соціальну проблему чи виступає проти неї, хустку чи хіджаб, якщо здобувач освіти — мусульманин, або перо, яке має культурне та духовне значення для племені, з якого походить учень;
    • створення кодексів догляду, що регулюють довжину волосся, прикраси або пірсинг вух, можуть порушити багато питань та прав учнів.

    Тобто повноваження шкіл встановлювати дрес-коди не є необмеженими. Здобувачі освіти обов’язково повинні бути проінформовані про свої права, щоб вони могли висловитися, якщо є порушення. 

    Розберемо політику на прикладі конкретного штату — штату Каліфорнія. У цьому штаті, перш ніж вводити політику дрес-коду, школа чи округ повинні отримати схвалення щодо такої політики від шкільної ради. Перші ніж запровадити шкільну форму, заклад освіти має повідомити учнів, батьків і зачекати 6 місяців перед її впровадженням. Батьки або опікуни мають право відмовитися від шкільної форми з будь-якої причини, і школа не вирішує, виправдана ця причина чи ні. А якщо учень не може дозволити собі придбати одяг, необхідний для шкільної форми, шкільний округ має запропонувати ресурси для допомоги малозабезпеченим учням. Зверніть увагу, що школа не може встановлювати придбання шкільної форми обов’язковою вимогою для здобування освіти.

    ПІДСУМКИ

    Отже, в багатьох країнах немає законів, які б на загальнодержавному рівні встановлювали обов’язковість шкільної форми. Держави надають державним і приватним закладам освіти автономію в цьому питанні. Кожен заклад самостійно визначає політику щодо зовнішнього вигляду учнів, але вона не має посягати  на особисту свободу учнів, порушувати їхні права на самовираження та дискримінувати їх, і встановлювати вимогу придбання шкільної форми для здобуття освіти. 

    Титульне фото: Pexels

    попередня статтяПримус до носіння обов’язкової шкільної форми порушує права учнів
    наступна статтяЩо важливіше: звичайний диплом, диплом з відзнакою чи навички?