ЧОМУ ПЕДАГОГИ НЕ ЗАХИЩАЮТЬ СЕБЕ
Коли у суспільстві йде мова про булінг – найчастіше про нього говорять саме у контексті цькування дітей, однак постраждати від такого насильства може і вчитель.
Повідомлення у соціальних мережах, неофіційні комунікації освітнього омбудсмена з педагогами свідчать про наявність випадків насильства і, зокрема булінгу щодо вчителів. Однак на практиці офіційні заяви стосовно булінгу педагогів залишаються поодинокими.
Причини, чому так відбувається, з’ясовували в цій публікації.
ЗРОСТАННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ВЧИТЕЛІВ У ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ: ПРО ЩО “КАЖУТЬ” ЦИФРИ
Світові тенденції свідчать про зростання з роками насильства в закладах освіти, зокрема цькувань щодо вчителів. Це підтверджують, наприклад, дані:
- Німеччини (станом на січень 2025 року 60% опитаних директорів шкіл повідомили, що фізичне та психологічне насильство в їхніх школах зросло за останні п’ять років. Дві третини директорів шкіл повідомили про випадки словесних образ, погроз, образ або цькування вчителів);
- Франції (згідно з роботою Слідчої місії Сенату, представленою у березні 2024 року, вчителі відчувають дедалі більший страх під час виконання своїх професійних обов’язків. 58 500 з них повідомили, що їм погрожували, 17 200 – що їх навмисно штовхали або вони зазнали насильства, а 900 – що їм погрожували зброєю протягом 2019-2020 навчального року);
- Фінляндії (у 2019 році кожен 10 вчитель зазнавав насильства на роботі).
За даними звіту ЮНЕСКО “Безпечно вчитися та процвітати: покласти край насильству в освіті та через освіту”, оприлюдненого в листопаді 2024 року, 80% вчителів повідомили, що зазнавали певної форми насильства: від словесних образ до фізичних нападів. Насильство в школах як між самими учнями, так і стосовно вчителів також сильно впливає на самопочуття вчителів та їх ефективність у навчанні учнів. Це призводить до високого рівня стресу, виснаження та зниження задоволеності роботою, що, своєю чергою, впливає на якість освіти, яку педагоги можуть надати. Коли вчителі демотивовані або почуваються в небезпеці, страждає все освітнє середовище. Дослідження, проведене на литовській вибірці, показало, що значна частина вчителів зазнавала насильства на робочому місці. При цьому 33,9% стикалися зі словесною віктимізацією з боку батьків учнів, а віктимізація з боку учнів торкнулася 65,8% вчителів, причому вербальне та соціальне насильство є найпоширенішим.
Чи маємо результати якихось опитувань українських педагогів у контексті проявів насильства щодо них? На жаль, ні.
Також офіційна судова статистика не класифікує справи про притягнення до відповідальності за булінг залежно від категорії постраждалої особи.
Офіційна статистика звернень щодо таких питань, зокрема, до освітнього омбудсмена абсолютно не відображає реального стану речей. Зокрема, зважаючи на вже згадані повідомлення у соціальних мережах та неофіційні комунікації освітнього омбудсмена із педагогами. Наприклад, у 2025 році Служба освітнього омбудсмена отримала загалом 165 звернень щодо жорстокого поводження, зокрема булінгу, дискримінації в закладах освіти. У 2026 році вже станом на 25.03.2026 року – 66 таких звернень. Але за період з 1 січня 2025 року — і станом на 25.03.2026 року з них лише два звернення були від педагогів щодо захисту їх від булінгу. Більшість звернень були від батьків здобувачів освіти. І хоча крім освітнього омбудсмена є інші суб’єкти реагування на випадки булінгу, однак, згідно з аналітикою звернень, які до нас надійшли, можна стверджувати, що вчителі доволі рідко повідомляють про булінг. Водночас звернення до освітнього омбудсмена підтверджують, що педагоги все більше повідомляють про цькування з боку своїх колег, зокрема керівників закладів освіти, тобто мобінг. Так, до освітнього омбудсмена надходили та продовжують надходити численні звернення від педагогічних працівників щодо вчинення стосовно них мобінгу в закладах освіти. Лише у 2024 році Служба освітнього омбудсмена отримала 68 звернень щодо мобінгу та конфліктів між дорослими учасниками освітнього процесу, а у 2025 році отримала 84 таких звернення. Питання мобінгу щодо педагогів будемо досліджувати пізніше.
Чому ж так трапляється – аналізуємо нижче в публікації.
ПРИЧИНИ, ЧОМУ ВЧИТЕЛІ РІДКО ОФІЦІЙНО ЗВЕРТАЮТЬСЯ ЗІ СКАРГАМИ НА БУЛІНГ ЩОДО НИХ
Наголошу: відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України “Про освіту” педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право, зокрема, на:
- захист професійної честі та гідності;
- працю у безпечному та здоровому освітньому середовищі;
- захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.
Та, на жаль, як бачимо, у нашому освітянському середовищі часто трапляється так, що педагоги не завжди готові скаржитися на булінг щодо них, щоб відстояти свої права.
Причин, чому вчителі рідко офіційно звертаються зі скаргами на булінг щодо них, може бути багато. Нижче наводимо можливі, на нашу думку.
Тиск з боку керівництва
Частина педагогів не звертаються через тиск з боку керівництва. Знаємо про випадки, коли керівники просили педагогів “не піднімати галас” щодо випадків булінгу, щоб не втратити репутацію.
Роль керівника закладу освіти є особливо вагомою у створенні безпечного освітнього середовища: він має належно реагувати у разі виникнення проблемних ситуацій у закладі освіти, організовувати роботу з профілактики жорстокого поводження, зокрема, булінгу.
Навіть коли розглядаю звернення щодо булінгу дитини, то зі змісту деяких звернень або в ході їх розгляду з’ясовую, що керівник закладу у встановленому законом порядку не повідомляв уповноважені підрозділи органів Національної поліції України про можливе насильство, жорстоке поводження, зокрема булінг. Це, у свою чергу, не дозволило поліції вчасно та належним чином розслідувати ситуацію і захистити права учасників освітнього процесу.
Іноді керівники не повідомляють правоохоронні органи, тому що бояться, що це негативно позначиться на репутації закладу освіти або ситуація набуде розголосу.
Тому під тиском керівника, боячись наслідків, педагоги не повідомляють поза межами закладу про випадки насильства чи цькування щодо них.
Але в результаті замовчування таких ситуацій не розв’язує, а лише загострює проблему й призводить до негативних наслідків для всіх учасників освітнього процесу, зокрема керівника закладу.
На жаль, не всі керівники закладу освіти проявляють принциповість у захисті прав усіх учасників освітнього процесу, й зокрема, педагогів. Трапляються різні ситуації, коли директор не хоче розбиратися у ситуації взагалі, самоусувається від вирішення проблеми або ж позірно без вивчення ситуації займає позицію, яка видається йому більш “вигідною”. Попри це, якщо вчитель стикається з такою реакцією керівника закладу освіти, він не повинен опускати руки, а діяти ще з більшою відвагою. Варто пам’ятати, що неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу караються відповідно до ч. 5 ст. 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Водночас є педагоги, які не бажають повідомляти про випадки булінгу, бо переконані, що це буде сприйматися так, наче “вчитель йде на конфлікт” з керівництвом школи, органом управління освітою, засновником закладу, батьками.
Страх виглядати непрофесійно
Педагогу буває соромно перед колективом заявити про те, що він страждає від насильства з боку дитини. Він боїться виглядати непрофесійно в очах дітей, батьків, колег. Адже в суспільстві існує думка, що педагог має справлятися з такими ситуаціями завдяки професійним навичкам.
Вчитель хвилюється, як це може відобразитися на його подальшій роботі, авторитеті, комунікації з дітьми, батьками, колегами та повазі від них. Вчитель може мати страх звертатися, щоб цим не показати: “я не справляюся” з думками про те, що педагог сам має бути тією людиною, яка вміє розпізнавати булінг щодо дитини, повідомляти про нього керівнику та надавати свою підтримку такій дитині.
Важливо розуміти, що повідомлення про булінг – це точно не про страх, а про сміливість говорити, про вміння конструктивно й відповідально реагувати на проблеми, про небайдужість до дитини та колективу. Тобто це, навпаки, показує професійність учителя.
Адже проблема в тому, що коли дитина кривдить вчителя, а в закладі освіти відсутнє реагування на таку ситуацію (іноді просто через те, що про неї ніхто не повідомив керівництво), а вчитель об’єктивно не може захистити себе (тут мова йде про правові методи), то це фактично “унормовує” таку модель поведінки та спричиняє зростання насильства в колективі. Якщо діти-свідки такого цькування бачать, що вчитель (тобто доросла повнолітня особа) не може протистояти кривднику, то тим більше у них буде виникати страх не постраждати від такого насильства самим, вони можуть заохочувати насильство, а якщо постраждають – то навряд будуть про це розповідати. Тут також страждає дитина-кривдник, адже ніхто не з’ясовує причини такої поведінки дитини, не працює з нею, щоб це виправити.
Саме тому як педагог, так і керівник закладу освіти й органу управління освітою мають розуміти, що повідомлення вчителя про булінг щодо нього має на меті не “створити проблеми” закладу освіти чи знищити його репутацію, а відновити безпечне освітнє середовище, яке руйнується вчиненням насильства, а також запобігти появі таких ситуацій у майбутньому. Адже насильство має травмуючий вплив на людей, які від нього постраждали, здійснили насильство чи стали його свідком. Вчинення дитиною булінгу (цькування) може свідчити про те, що дитина перебуває у складних життєвих обставинах або про інші причини такої поведінки, та потребує допомоги. Якщо насильство не припиняється, а з кривдником не проводиться відповідна робота – це може мати руйнівний вплив на розвиток такої дитини й від цього можуть постраждати інші.
Небажання “псувати майбутнє” дитини
Частина педагогів не повідомляють про булінг щодо себе офіційно, оскільки їм шкода дитини та/або її батьків. Вони не хочуть “псувати дитині майбутнє”, якщо справа дійде до суду й батьків учнів або дитину з 16-річного віку буде притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-4 КУпАП за вчинення булінгу щодо вчителя.
Нестача знань, як правильно захистити себе від булінгу
На жаль не всі педагоги знають, як правильно повідомити про булінг щодо себе й захистити себе, вважають механізм захисту від булінгу заскладним або ж не знають, що мають право на захист, зокрема судовий. Є педагоги, які сподіваються, що все вирішиться само собою. Наприклад, коли дитина, яка кривдить вчителя, закінчить школу.
Перший крок до захисту прав – правова обізнаність. Щоденна комунікація з освітянами, розгляд звернень учасників освітнього процесу, надання роз’яснень свідчать про те, що насправді педагоги потребують правової підтримки та допомоги, адже, на жаль, не завжди знають, як захистити свої права.
Водночас самої лише обізнаності про свої права та механізми їх захисту недостатньо, якщо немає волевиявлення педагога захищати свої права. Вчитель має не лише розуміти, як на практиці можна реалізувати та за потреби захистити свої права, до кого звернутися за захистом чи консультацією, у яких ситуаціях для цього достатньо заяви чи іншого звернення, наприклад, до керівника закладу освіти, його засновника чи поліції, а коли варто звертатися із позовом до суду, а й мати сміливість звернутися до інших органів та інституцій. Важливо робити це спокійно та раціонально, з наведеними фактами.
Зневіра у можливість себе захистити, зокрема через недосконале законодавство
Частина педагогів не вірять, що щось зміниться, якщо вони звернуться за захистом від булінгу, зокрема через недосконале законодавство.
Про проблеми щодо захисту педагога від булінгу на рівні законодавства повідомляла раніше і звертала увагу на це органів влади.
У зв’язку з тим, що наявне законодавство передбачає, що профілактика та протидія булінгу в закладі освіти відбувається у контексті захисту дитини від насильства та жорстокого поводження, то проблемою є те, що через неузгодженість у законодавстві без належних механізмів захисту від цькування можуть залишитися вчителі. Закон, де нині міститься визначення булінгу, – це Закон України “Про охорону дитинства”, і вже навіть з цього можна зробити висновок, що цей закон за своєю суттю не покликаний захищати повнолітню людину, зокрема педагога. Також і підзаконна нормативно-правова база зараз орієнтована більше на захист дитини від насильства та жорстокого поводження. Тому пропонувала розглянути питання внесення змін до Закону України “Про освіту” стосовно розробки Типового положення щодо захисту прав педагогічних працівників, яке може затвердити Кабінет Міністрів України. У документі пропоную передбачити, зокрема чіткі алгоритми дій у випадку порушення учнями правил поведінки (це може проявлятися й у вигляді неприйнятної поведінки щодо педагога чи використання смартфону на шкоду освітньому процесу).
ЧИ Є СУДОВІ РІШЕННЯ, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ПЕДАГОГА?
Якщо проаналізувати деякі з судових рішень про притягнення до адміністративної відповідальності, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, то можемо помітити, що неправомірні дії, спрямовані на педагога, кваліфікуються по-різному залежно від конкретної ситуації. Нижче наводимо приклади таких судових рішень. Водночас хочу звернути увагу, що маємо приклади судових рішень, де батьків учнів притягували до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.173-4 КУпАП за вчинення булінгу щодо вчителя, і за це було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Але штраф за булінг залишається низьким. Вже неодноразово наголошувала на необхідності підвищити штраф за вчинення булінгу й продовжую адвокатувати це питання.
Якщо йдеться про вчинення дій щодо педагога кимось із батьків чи законних представників дитини, то тут не може йти мова про булінг (ст. 173-4 КУпАП), адже це двоє повнолітніх осіб, тож відсутній спеціальний суб’єкт:
Так, у Постанові одного із районних судів Дніпропетровської області зазначається, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення вітчим учениці вчинив булінг відносно вчителя математики, а саме ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, принижував честь і гідність, внаслідок чого потерпілій могла бути завдана шкода психічному здоров’ю. Вітчиму учениці інкримінувалося вчинення булінгу. Однак суд вказав, що суб’єктом булінгу може бути лише малолітня або неповнолітня особа (спеціальний суб’єкт), а отже вітчим учениці не є суб’єктом вказаного адміністративного правопорушення, у зв’язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення. У результаті провадження по справі було закрито.
Трапляються випадки, коли неправомірні дії щодо вчителя кваліфікують як хуліганство (ст. 173 КУпАП):
У Постанові одного із районних у місті судів Дніпропетровської області розглядалася справа щодо матері учениці, яка “увірвалась без дозволу до класу вказаного закладу освіти, де класним керівником проводились збори…8-Б класу та почала кричати, висловлюватися образливими словами та нецензурною лайкою відносно викладача, чим порушила громадський порядок та спокій громадян”. У судовому засіданні свою вину визнала та надала додаткові пояснення. Такі дії кваліфікувалися як дрібне хуліганство і суд визнав жінку винною, однак провадження у справі було закрито у зв’язку з закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, а особа була звільнена від адміністративного стягнення.
Постановою районного суду Івано-Франківської області було визнано винним у дрібному хуліганстві учня 10 класу, який обробив у фотошопі з написом російською мовою фотографії вчителя. У судовому засіданні учень свою провину визнав, пояснив, що хотів пожартувати з однокласниками над вчителем. Суд застосував до нього захід впливу у виді попередження.
Іншою постановою цього ж суду матір малолітнього учня, який надрукував ці фотографії вчителя, суд звільнив від адміністративної відповідальності за ч.3 ст.184 КУпАП (невиконання обов’язків щодо виховання дітей) за малозначністю, обмежившись усним зауваженням.
Як правило, якщо мова йде про вчинення дій щодо вчителя учнями, то в цих справах притягають до відповідальності батьків неповнолітніх або за вчинення їх дітьми булінгу (ст. 173-4 КУпАП), або ж за невиконання обов’язків щодо виховання дітей (ст. 184 КУпАП).
Постановою одного з районних у місті Чернівці судів було встановлено, що матір учня допустила систематичне здійснення булінгу (цькування) сином, що полягало у психологічному насильстві, а саме “ображав нецензурною лайкою, принижував честь і гідність вчителя …, внаслідок чого була завдана шкода її психологічному здоров’ю та діловій репутації”. Матір учня свою вину визнала у повному обсязі, просила суд суворо не карати. Її було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст.173-4 КУпАП і за це було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
Постановою одного з районних судів Рівненської області було встановлено, що малолітній учень вчинив булінг відносно свого класного керівника, що виразилося у нанесенні побоїв, у систематичному ображанні нецензурною лайкою, що завдало шкоди її психологічному та фізичному здоров’ю. Суд притягнув до відповідальності особу за ч. 3 ст. 173-4 КУпАП та наклав на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у максимальному розмірі, передбаченому цією санкцією. При цьому суд, з-поміж іншого, взяв до уваги, зокрема той факт, що особа раніше притягувалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, зокрема за факти неналежного виховання дітей.
Постановою міськрайонного суду Івано-Франківської області суд встановив, що особа ухилилася від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України обов’язків щодо виховання своєї малолітньої дочки, внаслідок чого остання в приміщенні ліцею в присутності однокласників висловлювалась образливим прізвиськом в сторону вчителя, шарпала однокласників, висловлювалась нецензурними словами. Свою вину в скоєному адміністративному правопорушенні визнала та зазначила, що надалі більше приділятиме уваги вихованню дочки, з якою провела також відповідну виховну бесіду. Суд визнав особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, та наклав на внеї адміністративне стягнення у виді попередження.
Проаналізовані судові рішення ще раз підтверджують, що проблема насильства над вчителями існує, хоча й про неї рідше говорять. Не у всіх випадках мова йде саме про булінг (ст. 173-4 КУпАП), адже іноді насильство вчиняється батьками, а не дітьми, або ж таке насильство не має ознаки систематичності. У такому разі воно кваліфікується відповідно до конкретних обставин. У певних випадках може йтися про кримінальні правопорушення, однак у межах цього аналізу ми не розглядали такі випадки.
Висновки:
Насправді спроможність та готовність педагога захищати свої права – це першочергова умова для захисту прав. Якщо педагог обізнаний зі своїми правами, розуміє, як на практиці їх реалізувати та як діяти в умовах порушення і готовий до дій – то тільки тоді можна говорити про реальну можливість захистити права.
Звертаюся до вчителів: не бійтеся говорити й захищати свої права. Коли ви захищаєте себе від булінгу – ви показуєте свою силу, стаєте прикладом і відстоюєте безпечне освітнє середовище для всіх учасників освітнього процесу.
А керівникам закладів освіти нагадую – вчитель має бути захищеним від насильства в закладі освіти та має право на працю у безпечному і здоровому освітньому середовищі. Неприпустимо ігнорувати звернення про булінг, зокрема від педагогів: такі дії – не “захист репутації” закладу освіти, а навпаки – її руйнування.
Тому наголошую керівникам закладів освіти, які отримали повідомлення про булінг від вчителя: варто реагувати на нього відповідно до чинного законодавства, не дискримінувати такого педагога, а надати йому необхідну підтримку. Пам’ятайте, що інструмент повідомлення про булінг має на меті не тільки припинити насильство та нормалізувати стосунки у колективі, але й усунути причини такого насильства.
Швидке й ефективне реагування – це єдина належна відповідь закладу освіти на випадки насильства.
Зображення: storyset