Як освітній омбудсмен не лише розглядаю звернення учасників освітнього процесу, але й можу долучатися в певних випадках до участі у судових процесах. Минулого тижня взяла участь у черговому судовому засіданні, що стосується справи захисту педагога від незаконного звільнення начебто за аморальний проступок, несумісний з продовженням роботи.
Справа розглядалася в Ірпінському міському суді Київської області та стосувалася поновлення на роботі педагога, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди. Звільнення педагога відбулося за п. 3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, і цьому передувало службове розслідування. У вину педагогу ставилося непроведення уроків, начебто схиляння учнів до дачі закладу освіти неправдивих пояснень щодо таких обставин, залучення до конфлікту батьків. Вказане трактувалося комісією закладу освіти з перевірки трудової дисципліни як порушення принципів педагогічної етики.
Коротко окреслю передісторію. Цього року отримала скаргу від педагога, що стосувалася захисту професійної честі та гідності. У закладі освіти щодо нього ініціювали службове розслідування, яке стосувалося начебто порушення трудової дисципліни. Як повідомила вчителька, на засідання відповідної комісії її жодного разу не запрошували, хоча і зверталася з відповідним проханням. Пояснювали тим, що у її присутності члени комісії не бачать необхідності. За результатами роботи комісія рекомендувала керівництву закладу звільнення вчительки із займаної посади.
Кілька разів зверталася до закладу освіти. Також зверталася до органу управління освітою у громаді із проханням створити комісію для розслідування можливих порушень норм чинного законодавства з боку керівника. На думку такої комісії, комісією ліцею не було проведено належного аналізу ситуації, що мало вплив на об’єктивність її висновків. Комісія управління освіти дійшла висновку, що підстав для звільнення за відповідною статтею п. 3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України недостатньо.
Рекомендувала педагогу захищати свої права у судовому порядку.
Зауважу, що вчителька має значний досвід роботи у закладах освіти громади й у конкретному закладі зокрема, пройшла сертифікацію та успішно позачергово атестувалася. Вважає, що дії щодо неї порушують право на захист професійної честі та гідності. Також вона зазначала, що відчувала упереджене ставлення до себе.
Вчителька вирішила захищати свої права у судовому порядку. Долучилася до цієї справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У цій ситуації скористалася правом брати участь у судових засіданнях. Хочу наголосити, що адвокат керівника закладу освіти заперечував щодо моєї участі, аргументуючи тим, що участь освітнього омбудсмена в трудових спорах не є необхідністю.
Під час одного з засідань підтримала позицію позивача залучити до участі у справі Управління освіти і науки Ірпінської міської ради. Зокрема, звернула увагу суду на те, що освітній омбудсмен направляла відповідні запити до нього про надання відомостей, отримала відповіді, які безпосередньо стосуються обставин, які є предметом розгляду цієї справи, а тому вбачала доречною участь Управління.
Під час судового засідання, яке відбулося минулого тижня, висловила свою позицію. Переконана, що педагоги повинні мати захист від незаконного звільнення. Якщо людину звільняють за ініціативою роботодавця, зокрема й за п. 3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, то роботодавець має обов’язок обґрунтувати причини такого звільнення не домислами, а чітко встановленими фактами, що підтверджуються відповідними доказами. Проаналізувавши наявні матеріали, зауважила, що не вбачаю у них підтвердження вчинення аморального проступку вчителем.
Висловила сподівання, що права вчительки буде відновлено і вона зможе повернутися до роботи та успішно працювати у закладі освіти.
Поки тривала судова справа, в закладу освіти змінився керівник. У результаті сторони (заклад освіти в особі в.о. керівника) та позивач уклали мирову угоду, яка була затверджена рішенням суду. Заклад освіти зобов’язався скасувати наказ про звільнення та видати наказ про поновлення на посаді вчителя, відшкодувати у визначеній сумі середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також визначену суму витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені вчителем. Натомість позивач відмовився від стягнення із закладу освіти відшкодування моральної шкоди.
Хочу наголосити, що відповідно до статті 208 Цивільного процесуального кодексу України, ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом. У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання до органів державної виконавчої служби.
Зауважу, що судовий захист прав у деяких випадках є необхідним кроком. І хоча судовий розгляд відбувається не так швидко, однак саме він може допомогти відновити справедливість.
Зображення: storyset