Час від часу отримую звернення від батьків здобувачів освіти, керівників закладів освіти та представників органів управління освітою щодо дій закладу освіти в умовах конфлікту між батьками дитини. Найчастіше вони стосуються практичної реалізації права батьків обирати заклад для здобуття дитиною освіти, зокрема питань її зарахування, відрахування, переведення, а також отримання інформації про дитину.
Конфлікт між батьками щодо виховання дитини гостро проявляється після розлучення, зокрема у взаємовідносинах із закладом освіти та педагогічними працівниками.
Зважаючи на кількість розлучень в Україні, актуальність питань, пов’язаних зі спільною участю у вихованні такими батьками дитини буде тільки збільшуватися. Зазначу, що за даними Міністерства юстиції України, за 2024 рік за рішенням суду було розірвано 1311 шлюбів, за перше півріччя 2025 року – 503 шлюби. Вказуємо ці, а не загальні цифри, адже саме суд має право розірвати шлюб подружжя, яке має дітей, – або за позовом одного з подружжя, або за спільною заявою, поданою до суду разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови реалізації ним права на особисте виховання дітей. Також є певний відсоток цивільних шлюбів, щодо яких відстежити кількість розлучень держава не може.
РІВНІСТЬ ПРАВ ТА ОБОВ’ЯЗКІВ БАТЬКІВ ЩОДО ДИТИНИ
Права та обов’язки батьків щодо дитини за загальним правилом – рівні незалежно від місця проживання, якщо один із батьків не позбавлений батьківських прав.
У цьому контексті маємо зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 166 Сімейного кодексу України, особа, позбавлена батьківських прав, зокрема, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини.
Заклад освіти може й не знати, чи хтось із батьків дитини позбавлений батьківських прав і чи може звертатися до закладу освіти для реалізації прав дитини. Саме тому, якщо один із батьків позбавлений батьківських прав щодо дитини, то іншому, для уникнення проблемних спірних ситуацій, бажано надати довідку про це для закладу освіти, щоб він приймав будь-які рішення, зважаючи на це. Якщо закладу освіти така інформація буде невідомою, то очевидно, що він ухвалюватиме рішення без її врахування.
ЧИ ПОТРІБНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ОБОХ БАТЬКІВ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИ НА ЗДОБУТТЯ ОСВІТИ У КОНКРЕТНОМУ ЗАКЛАДІ
Загалом освітнє законодавство не визначає, що при розв’язанні питань щодо освіти дитини одним із батьків він у якийсь спосіб має підтвердити закладу наявність такого ж волевиявлення іншого з батьків. Та й урегулювання таких питань, зокрема, щодо всіх дітей, покладало б надмірні зобов’язання на батьків, створювало б чимало бюрократичних перепон, особливо для тих сімей, які в період повномасштабної війни вимушено розділені, зокрема через військову службу чи переїзд.
Зважаючи на чинне законодавство, кожного разу, коли заклад освіти отримує певну заяву від одного з батьків дитини, для нього діє певна презумпція згоди іншого на такі дії. Зокрема, це підтверджується підзаконними нормативно-правовими актами. Так, відповідно до пункту 4 Розділу І Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 16.04.2018 р. № 367 (далі – Порядок), для зарахування дитини до закладу освіти одним із її батьків чи повнолітньою особою, яка має намір здобувати освіту, до закладу освіти подається заява. Таким чином, для зарахування дитини достатньо заяви лише одного з батьків.
Те ж саме стосується і переведення. Абзац перший пункту 1 розділу III згаданого Порядку передбачає, що для переведення учня з одного закладу освіти до іншого учень чи один з його батьків (для учнів, які не досягли повноліття) має переглянути наявність місць в обраному закладі освіти та подати заяву про переведення на вільне місце особисто (нарочно), електронною поштою, факсом, іншими засобами електронного зв’язку або з використанням засобів АІКОМ або онлайн-сервісів.
Про те, що для вибору закладу освіти для дитини та її зарахування достатньо заяви від одного із батьків, згадують і в Рішенні Київського районного суду м. Харкова від 05.04.2021 року у справі № 953/9452/20.
Окремо треба наголосити, що заклад освіти не збирає інформацію про сімейний стан батьків дитини, а тому може й не володіти даними про те, чи розлучені вони, чи ні. Водночас батьки можуть самостійно повідомити представників закладу освіти, зокрема психолога та класного керівника, про розлучення й потребу додаткової уваги до дитини та її підтримки. Також, за потреби, батькам варто обумовити із представниками закладу освіти те, що кожен із них хоче отримувати інформацію про шкільні події, дитячі досягнення чи батьківські збори, окремо.
“Розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов’язків”, – зазначено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.02.2024 року у справі № 465/6496/19.
Варто зауважити, що конфлікт інтересів між батьками через наявність різного бачення щодо освіти дитини можливий і не лише після розлучення. Тож якщо закладу освіти стала відомою інформація про розлучення батьків дитини, це ще не свідчить, що між колишнім подружжям наявні будь-які спори щодо освіти дитини, і не має так трактуватися.
Зазвичай інформація про будь-які спори щодо освіти дитини стає відома закладу лиш тоді, коли кожен із батьків звертається до них із заявами, протилежними за змістом. Однак, якщо ж керівник закладу освіти отримує певну заяву від одного з батьків і вона не суперечить чинному законодавству й у період її розгляду він не отримав заяви з протилежним проханням від іншого з батьків, керівник закладу має всі підстави діяти відповідно до чинного законодавства: розглядати заяву та приймати відповідні рішення.
Окремо маю зауважити, що керівники закладів освіти повинні брати до уваги той момент, що дитина не може одночасно здобувати освіту у двох ліцензованих закладах загальної середньої освіти, адже вони обидва будуть отримувати освітню субвенцію, що свідчить про нецільове використання коштів та може створити проблеми для керівника закладу.
ЯК ДІЯТИ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ У ВИПАДКУ НАЯВНОСТІ КОНФЛІКТУ МІЖ БАТЬКАМИ
Чи може заклад освіти приймати рішення у ситуації конфлікту батьків?
Станом на сьогодні відсутні положення законодавства, які б врегульовували, як діяти керівнику закладу освіти у ситуації конфлікту між батьками щодо здобуття освіти дитиною. Отримую звернення від керівників закладів освіти та представників органів управління освітою із проханням роз’яснити, як діяти в таких умовах.
Передусім зазначу, що заклад освіти завжди має керуватися потребою забезпечити найкращі інтереси дитини. Так, ст. 1 Закону України “Про охорону дитинства” вказує, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Задля того, щоб зрозуміти найкращі інтереси дитини, заклад освіти може запитувати у батьків інформацію про те, чи є рішення суду про проживання дитини з одним з батьків, чи укладено договір між подружжям щодо виховання дитини.
Водночас надати таку інформацію керівнику батьки не зобов’язані.
Однак існує певна дилема – для ухвалення рішення керівнику закладу освіти потрібно враховувати обставини, адже їх ігнорування може призвести до порушення прав дитини та прав батьків. Але розгляд звернень, що надходять до освітнього омбудсмена, свідчить, що частина батьків може надавати неповну інформацію, наприклад, лиш ту, яка в цій ситуації вигідна для одного з батьків. У такому випадку, керівник закладу освіти, не маючи належних повноважень вимагати такі документи, не зможе бути певним у своєму рішенні.
Трапляються ситуації, коли місце проживання дитини, визначене раніше, змінюється, наприклад, за рішенням дитини, яка досягла 14-річного віку, за домовленістю між батьками, або через протиправну поведінку одного із батьків, зокрема, самочинну зміну місця проживання дитини, наприклад, через її викрадення або ж через наявність реальної небезпеки для життя та здоров’я дитини за попередньо визначеним місцем проживання, й коли один із батьків подає в суд заяву про зміну місця проживання дитини. Випадки бувають дуже різноманітні. Не знаючи про всі обставини ситуації або не маючи об’єктивної можливості отримати інформацію щодо неї (адже, ще раз зазначу, батьки не зобов’язані її надавати закладу освіти), керівник закладу освіти може вчинити цілком законні дії, які, на жаль, абсолютно не відповідатимуть інтересам дитини. Саме тому заклад освіти у будь-яких своїх діях має дотримуватися балансу та керуватися передусім інтересами дитини, а не батьків.
Насправді дуже часто спори про місце навчання дитини пов’язані із місцем проживання дитини, щодо якого у батьків відсутня згода. Якщо заклад освіти своїми діями свідчитиме про формування певної прихильності до когось із батьків та дискримінацію іншого, це може мати наслідки для дитини. Саме тому закладу освіти варто утриматися від вчинення дій, про які просять батьки у протилежних за змістом заявах, доки це питання не буде вирішено компетентними органами (органом опіки та піклування чи судом), за умови, що право дитини на освіту наразі не порушено.
Так, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у своїй Постанові від 11.12.2023 року у справі № 607/20787/19 зауважує, що сім’я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам’ятати, що основним суб’єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина. У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.
Отже, місце навчання дитини, сталі соціальні зв’язки мають значення для забезпечення кращих інтересів дитини. Різка зміна закладу освіти в умовах гострого конфлікту між батьками може травмувати дитину. Оскільки найчастіше у той же час у суді можуть розв’язуватися питання про місце проживання дитини й цей процес може бути тривалим, а його результат очевидно невідомим наперед, то дитина може відчувати невизначеність, що матиме вплив на її психоемоційний стан, навчальні досягнення, комунікацію з друзями та однокласниками.
Чи може заклад освіти реально зрозуміти, в чому полягають найкращі інтереси дитини у конкретній ситуації, якщо у батьків існують щодо цього розбіжні думки?
Насправді заклад освіти не завжди може чітко ідентифікувати, в чому полягають найкращі інтереси дитини. Тим більше, що ухвалюючи рішення, заклад не заслуховує думки дитини, адже порядок цього нічим не визначений.
Тож, на жаль, разом з дітьми, керівники закладів часто стають “заручниками” ситуації, адже хтось із батьків може чинити на них тиск. Однак заклад освіти не може обирати певну сторону у конфлікті та взаємодіяти лише з нею й не реагувати на звернення, отримані від іншої сторони.
Так, при наявності спору між батьками щодо закладу освіти, в якому продовжуватиме навчання їхня дитина, переведення дитини до іншого закладу освіти за заявою лише одного з батьків порушуватиме права іншого з батьків. Тож у випадку отримання керівником закладу протилежних за змістом заяв від батьків, наприклад, щодо переведення дитини, йому доцільно утриматися від відповідних дій, якщо дитина навчається в закладі освіти та її право на освіту реалізується належним чином.
Водночас рекомендую керівникам закладів освіти у разі виникнення спірних ситуацій невідкладно звертатися до Служби у справах дітей, а за потреби – й до поліції та діяти виключно в інтересах дитини. При цьому заклад освіти може надати Службі у справах дітей чи органу опіки та піклування за потреби певну відому йому інформацію, зокрема про участь батьків у освітньому процесі: хто з батьків взаємодіє із закладом освіти на систематичній основі, наприклад, регулярно відвідує батьківські збори, хто раніше розв’язував питання, пов’язані з освітою дитини тощо. Також за запитом він може надати певні рекомендації щодо участі батьків у вихованні дитини, зокрема освітньому процесі.
Водночас керівник закладу освіти має роз’яснити батькам, що у разі спору між ними, вони повинні вирішити його, не завдаючи при цьому шкоди дитині та її праву на освіту.
Так, він пояснює батькам, що за невідвідування закладу освіти без поважної причини батьки можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності за ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення “Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей”.
Також заклад освіти може рекомендувати батькам звернутися до органу опіки та піклування чи суду, або ж розв’язати конфлікт шляхом консенсусу, зокрема й за допомогою медіації та укласти відповідний договір між ними залежно від характеру спору.
Так, відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частина перша статті 161 Сімейного кодексу України встановлює, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Стаття 158 Сімейного кодексу України вказує, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, – передбачають ч. 1 та ч. 2 ст. 159 Сімейного кодексу України.
При цьому у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 165/2839/17 від 01.04.2020 року зазначається, що тлумачення згаданих Судом норм дозволяє зробити висновок, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків (ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України).
Також ч. 1 ст. 109 Сімейного кодексу України передбачає, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Таким чином, батьки мають можливість узгодити між собою важливі питання, які стосуються дитини. Якщо їм вдасться досягнути консенсусу, то існує більша ймовірність, що умови такої домовленості будуть ними дотримуватися. Або ж вони можуть вирішити ці суперечності за допомогою органу опіки та піклування чи суду.
У результаті керівнику закладу освіти варто ухвалювати будь-які рішення по суті вже тоді, коли йому буде достеменно відомо, що конфліктна ситуація вирішена.
Зображення: freepik