Де і як навчаються українські діти в часи війни: проблеми, пропозиції, рекомендації

2022, 16 Лис

Ще з 2014 року війна по-різному впливає на реалізацію права на освіту дітей:   

  • у місцях  постійного проживання далеко від зони бойових дій
  • внутрішньо переміщених
  • що перебувають за кордоном
  • на тимчасово окупованих територіях
  • на територіях, звільнених від російської окупації
  • що постійно проживають близько чи в зоні бойових дій
  • що примусово депортовані у росію чи білорусь.

Ці діти перебувають в абсолютно різних умовах, та кожна група потребує аналізу конкретних умов та специфічної підтримки держави, особливо – діти, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або в зоні бойових дій і щодня борються за своє життя. Повномасштабна війна лише значно розширила кількісні масштаби кожної з  груп дітей та вплив на їхнє життя й освіту.

Ми коротко описали основні проблеми кожної з груп, узагальнили вже наявні наші пропозиції, рекомендації органів влади та надали нові.

ДІТИ В МІСЦЯХ  ПОСТІЙНОГО ПРОЖИВАННЯ ДАЛЕКО ВІД ЗОНИ БОЙОВИХ ДІЙ

За даними МОН, станом на 14.11.2022 року в закладах загальної середньої освіти  навчаються 4 млн 31 тис. 537 учнів. З них очно навчається 1 013 951 учень, дистанційно – 1 892 891, змішано – 1 124 695 учнів. Звертаємо увагу, що тут врахована загальна кількість учнів, які навчаються в українських школах, а не лише ті учні, які проживають далеко від зони бойових дій, не змінюючи під час війни місце проживання. З 1 892 891 учня, які навчаються дистанційно, – понад 1 млн учнів з Донецької, Запорізької, Луганської, Дніпропетровської, Сумської, Миколаївської, Харківської та Херсонської областей.

На жаль, ми не знайшли окремої статистики щодо кількості учнів, які проживають на безпечних територіях, не змінивши місце проживання. Також немає інформації, скільки учнів мали б розпочати навчання 1 вересня 2022 року (у 2022-2023 навчальному році), якби не було повномасштабного російського вторгнення. Тому наразі важко сказати, скільки дітей перебувають у місцях постійного проживання далеко від зони бойових дій.

Також, як повідомляє МОН, станом на 14 листопада 2022 року освітній процес відбувається у 12 924 школах. З них – у 7 764 шкіл – у традиційному форматі, у 5 160 – в онлайн-режимі. Слід врахувати, що в закладах освіти, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, на територіях, що розташовані близько до зони бойових дій або в зоні бойових дій, а також на територіях, звільнених від російської окупації, навчання здійснюється в дистанційному режимі. 

Основні проблеми

Діти, які проживають далеко від зони бойових дій та не переміщувалися під час війни в інші регіони України чи за кордон, навчаються за очною, дистанційною або змішаною формою здобуття освіти.

Але через тривалі повітряні тривоги та відключення електропостачання по кілька годин освітній процес на безпечних територіях також переривається. Адже коли педагоги та учні перебувають в укритті під час повітряної тривоги або без електропостачання та відповідно якісного Інтернету, учасники освітнього процесу не можуть продовжити в цей час ні очне, ні дистанційне навчання. Тому значну частину навчального часу діти навчаються самостійно. Усе це тільки посилює освітні втрати.

Докладно про 2022-2023 навчальний рік у складних умовах ми писали в окремій публікації. Деякі місцеві органи влади та заклади освіти перенесли осінні канікули на зимовий період, деякі заклади по-іншому ущільнюють освітній процес, зокрема здійснюють шестиденне навчання замість п’яти днів, щоб зменшити перерви у навчанні через можливі відключення світла та опалення взимку. А в Києві, наприклад, як повідомив мер Віталій Кличко, зимові канікули розпочнуться за графіком – з 26 грудня 2022 року, але триватимуть місяць – до 27 січня 2023 року, а навчальний рік – до 1 липня – відповідно до Закону України “Про освіту”. Школи під час зимових канікул опалюватимуться мінімально для підтримки системи опалення. У разі надзвичайної ситуації в місті частина шкіл буде використовуватися для роботи пунктів обігріву.

Крім того, у батьківських групах ми вже зустрічали повідомлення про те, що від батьків вимагають “придумати”, як освітлювати клас під час відсутності електропостачання. Хочемо нагадати педагогічним працівникам та керівникам закладів освіти, що забезпечення шкіл усім необхідним – це обов’язок засновника, й саме засновник повинен забезпечити альтернативні варіанти освітлення школи. 

Не варто забувати, що у цих складних умовах триває запровадження реформи Нової української школи у 5 класах, яку необхідно розвивати, а також підтримувати всіх учасників освітнього процесу щодо її реалізації й навчання за реформою НУШ, зокрема створенням методичних матеріалів для вчителів. 

Пропозиції та рекомендації органів влади щодо освітнього процесу

Узагальнені пропозиції Служби освітнього омбудсмена щодо організації освітнього процесу на територіях, далеко від зони бойових дій:

  • перенести частину освітнього процесу зі складних зимових місяців на літній період. Перенесення дозволить реалізувати права дітей на освіту;
  • розглянути можливість збільшення тривалості канікул, тобто більше ніж 30 календарних днів. Це дозволить збільшити тривалість канікул у складній зимовий період  й продовжити освітній процес влітку; 
  • оцінити можливість забезпечення альтернативним опаленням, газо- та електропостачанням, які необхідні для функціонування закладів освіти, які зараз планують працювати очно, зокрема і для приготування їжі в шкільній їдальні;
  • за можливості, забезпечити заклади освіти, які планують працювати очно,  альтернативним опаленням, газо- та електропостачанням;
  • за неможливості забезпечення альтернативним опаленням, газо- та електропостачанням, розглянути питання організації навчання у дистанційному форматі;
  • засновникам закладів освіти здійснити забезпечення закладів ліхтариками, бездротовими світильниками та іншими протипожежно безпечними засобами освітлення;
  • продовжувати реформу Нової української школи, зокрема розробку рекомендацій та курсів для педагогів для реалізації НУШ в 5 класах закладів загальної середньої освіти;
  • продовжити розробку відеоуроків Всеукраїнської школи онлайн, які можна переглянути в будь-який зручний час. За інформацією УЦОЯО, до кінця 2022 року на платформу будуть додані уроки, тести та матеріали для самопідготовки з 18 дисциплін для учнів 5-11 класів. Разом з усіма уроками, що вже є на платформі, ВШО покриватиме навчальні програми повністю для безперервного онлайн навчання школярів в Україні та за кордоном. Наразі на платформі вже розміщено понад 2500 уроків і до кінця року буде додано ще 1000. 

Корисна інформація про укриття в закладах освіти у публікації Служби освітнього омбудсмена тут: Запитання та відповіді про укриття в закладах освіти.

Рекомендації органів влади:

 

ДІТИ ТА РОДИНИ, ЯКІ ЗНАЙШЛИ ПРИХИСТОК В УКРАЇНІ (ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ)

За даними МОН, станом на 14 листопада 2022 року, понад 167 тис. внутрішньо переміщених дітей продовжують навчання в закладах загальної середньої освіти, що функціонують. 

Водночас ми не знаємо, чи всі внутрішньо переміщені діти зареєстровані як ВПО та продовжують навчання у школі. Хоча батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти (частина 3 статті 150 “Сімейного кодексу України”) та сприяти, щоб дитина виконувала освітню програму й досягала передбачених програмою результатів навчання (частина 3 статті 55 Закону України “Про освіту”).

Основні проблеми

Діти, що вимушено змінили місце проживання в межах України, можуть навчатися за очною, дистанційною або змішаною формою.

Через переїзд діти, які вимушено, а подекуди й неодноразово, переміщуються в межах України, зазнають перерв у навчанні та освітніх втрат. Для внутрішньо переміщених дітей однією з найбільших проблем є проблема адаптації до нового середовища та інтеграція в новому закладі освіти й налагодження комунікації з учителями та однолітками. Втрата чи розлука з близькими, розлука з друзями, зміна місця проживання, стрес від пережитих подій, адже хтось виїжджав із самого пекла – усе це здійснює психологічний стрес для дитини.   

Іноді батьки внутрішньо переміщених дітей стикаються із відмовою в зарахуванні дитини до закладу освіти, зокрема – через проблеми з втратою документів про освіту,  неможливість отримання документів про рівень навчальних досягнень із закладу освіти, який знаходиться на тимчасово окупованій території, відновлення довідки про щеплення.

Також ми отримували звернення й нас неодноразово запитували, чи може дитина одночасно зберігати місце (бути зарахованою) у своєму закладі освіти за місцем попереднього проживання та навчатися у новому закладі освіти за місцем тимчасового перебування. Тимчасове зарахування дитини до школи не передбачене чинним українським законодавством. Тому дитина не може навчатися у двох українських закладах одночасно. Внутрішньо переміщена дитина може навчатися або у своєму закладі, якщо заклад надає можливість здійснювати дистанційне навчання, або ж зараховується до нового закладу освіти за місцем тимчасового перебування.

Водночас не всі родини мають достатню кількість гаджетів та Інтернет-зв’язок для дистанційного навчання дитини.   

Пропозиції та рекомендації органів влади щодо освітнього процесу

Пропозиції Служби освітнього омбудсмена:

  • сприяти інтеграції внутрішньо переміщених дітей в закладі освіти та в місці тимчасового перебування;
  • керівникам закладів освіти не відмовляти батькам у зарахуванні дітей-переселенців до закладів освіти;
  • сприяти отриманню документів внутрішньо переміщених осіб; 
  • керівникам закладів освіти не відмовляти батькам, які надали висновок інклюзивно-ресурсного центру про особливі освітні потреби дитини, у створенні інклюзивного класу на період дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або до моменту виїзду особи з ООП до іншого місця проживання;
  • сприяти в отриманні нового висновку інклюзивно-ресурсного центру в разі завершення його терміну;

Також ми надавали роз’яснення:

Рекомендації, пропозиції та нормативно-правові документи органів влади:

РОДИНИ ТА ДІТИ, ЩО ЗНАЙШЛИ ПРИХИСТОК ЗА КОРДОНОМ

За новими даними ООН, станом на 08.11.2022 зафіксовано 7,824,440 українських біженців, зареєстровано для тимчасового захисту або аналогічних національних схем захисту в Європі на 8 листопада – 4,699,333. У країнах, що не входять до Європейського Союзу, була зареєстрована для тимчасового захисту така кількість українських біженців: Туреччина – 145 000 (на 19.05.2022), Велика Британія – 143 100 (на 08.11.2022), Швейцарія – 68 620 (на 08.11.2022), Норвегія – 31 798 (на 08.11.2022), Греція – 19 997 (08.11.2022). За даними ЗМІ, у США знаходяться більше ніж 100 000 українських біженців (станом на липень 2022 року), в Канаді – 32 000 (станом на червень 2022 року).

За даними Генерального директорату з питань міграції та внутрішніх справ Європейської Комісії, станом на 08.11.2022 року 679 298 українських дітей інтегровано в шкільних системах країн Європейського Союзу. Варто враховувати, що до цієї статистики не входять дані щодо кількості українських учнів у Великобританії, США, Канаді та інших країнах.

За даними Міністерства освіти і науки України, станом на 12.09.2022 (після цієї дати офіційних даних від МОН щодо кількості наших дітей за кордоном нам знайти не вдалося) за кордоном перебувало 488 045 дітей шкільного віку. Водночас перший заступник міністра освіти і науки України Андрій Вітренко на брифінгу  14.10.2022 заявив вже про близько 505 000 українських дітей шкільного віку за кордоном. 

Тому точні узагальнені дані щодо кількості українських дітей шкільного віку, які наразі вимушено перебувають за кордоном, нам, на жаль, невідомі. 

Основні проблеми

Ми вже неодноразово описували проблеми українських дітей, які перебувають за кордоном, та надавали свої пропозиції щодо можливого розв’язання цих проблем, адже дуже важливо зберегти зв’язок дітей, які перебувають за кордоном, з Україною. Коротко їх узагальнимо.  

Ми не знайшли інформацію, скільки дітей навчається в українських школах за кордоном, але можна стверджувати, що ситуація щодо навчання дітей, які знаходяться за кордоном, в українських закладах освіти, змінилася. Адже якщо 2-3 місяці попереднього навчального року дітям ще можна було завершити дистанційно, зокрема зазнаючи подвійного навантаження через одночасне навчання в українській та закордонній школі (у країнах, де є вимога відвідувати місцеву школу), то наразі частина шкіл здійснюють очне або змішане навчання, що унеможливлює дистанційне навчання дітей, які знаходяться за кордоном. 

Водночас дистанційне навчання переважна більшість закладів освіти в Україні здійснює в першу половину дня, а це збігається з навчанням у школі країни перебування (окрім країн, які мають суттєво інший часовий пояс, наприклад, США чи Канада), й діти не відвідують дистанційні заняття, адже практично у всіх країнах є жорстка вимога до батьків щодо відвідування дітьми школи країни перебування. Тому ми отримували звернення, що українські заклади освіти примушують переходити на сімейну форму здобуття освіти чи екстернат або забрати документи зі школи.

Інша всім відома проблема – це мовний бар’єр для опанування освітньої програми у країні перебування. Про цю проблему зазначили майже 70% опитаних нами батьків, чиї діти перебувають за кордоном. Діти, які не володіють мовою країни перебування, не можуть здобувати освіту за відповідним рівнем. Тобто діти мають подвійні освітні втрати: вони позбавлені доступу до української освіти – і водночас не мають можливості повноцінно навчатися за освітніми програмами країн перебування.

Водночас є інша проблема, й ми отримували повідомлення про такі випадки – це  викладання деякими українськими вчителями, які виїхали за кордон, в інтеграційних класах російською мовою, у свою чергу, українські вчителі за кордоном також повідомляють, що частина учнів з України не володіють українською мовою.  

Системи освіти, різні навчальні програми України й за кордоном, різні терміни навчання, об’єднані предмети (наприклад, фізика, хімія та біологія можуть бути об’єднані в один предмет: “Науки”) створюють певні проблеми щодо визнання та оцінювання навчальних досягнень дітей у закордонних школах в Україні. Також у закордонних школах не вивчають предмети “Українська мова”, “Українська література”, “Історія України”, їхнє вивчення можливе в суботніх та недільних школах.

МОН та Відділ видавництва та оцінювання Кембриджського університету підписали Меморандум про взаєморозуміння, який передбачає, зокрема: створення карт навчання для систем освіти країн, які приймають українців, допомогу в реєстрації результатів навчання кожної дитини, надання постійної підтримки вчителям. 

Запропонована британськими колегами технологія створення карт, що зображують відмінності між національними освітніми програмами, спрямована допомогти іноземним викладачам оцінити об‘єктивний рівень освіти учнів і студентів, а також посприяти учням та студентам у полегшенні перехідного процесу в навчанні, та допомогти нашим викладачам зрозуміти досягнутий прогрес у навчанні залежно від того, в якій країні перебували українські учні та студенти.

  Докладно – у нашій окремій публікації про навчання дітей, які вимушено перебувають за кордоном.

Пропозиції та рекомендації органів влади щодо освітнього процесу

Врахувавши проблеми, які виникли з початком нового навчального року, ми пропонували, зокрема: 

  • розробити стратегію для створення умов повернення українських громадян до України через підтримку освіти наших дітей;
  • провести перемовини з країнами, де перебувають українські біженці, щодо лояльного до українців освітнього процесу, щоб наші діти могли зберігати зв’язок з українською освітою, навчатися за українськими програмами та за можливості викладання кількох предметів за українськими програмами: українська мова та література; історія України; 
  • забезпечити права на здобуття української освіти для дітей, які знаходяться за кордоном, шляхом розробки відповідних механізмів та процедур (врахувати у документах зарахування предметів, які вивчають за кордоном, оптимізувати розклад уроків через зайнятість учнів у першій половині дня в закордонних школах та подвійне навантаження, надати можливість запису уроків тощо);
  • розробити освітні програми для закордонних українців задля збереження національної ідентичності та культурних зв’язків;
  • визначити окремі школи дистанційного навчання для дітей за кордоном зі спеціально оптимізованим розкладом;
  • посилити спроможність Міжнародної української школи;
  • здійснювати розвиток та підтримку, зокрема фінансову, українських шкіл за кордоном, створити їх верифікований реєстр, розглянути можливість видачі ними українських документів про освіту, забезпечення підручниками;
  • розробити порядок зарахування навчальних досягнень із предметів, які здобувач освіти вивчав у закордонних школах, в українських закладах освіти;
  • забезпечити підтримку українських освітян, які працюють у закладах освіти за кордоном та/або суботніх чи недільних українських школах, розробити порядок зарахування стажу роботи за кордоном до педагогічного стажу.

Докладніше – тут.

Також шукайте корисну інформацію в наших публікаціях:

Пропозиції органів влади:

ДІТИ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

За останніми даними МОН, станом на 14.11.2022 року майже 95 тис. учнів із ТОТ отримують освітні послуги в закладах загальної середньої освіти, що функціонують. Але інформація, скільки загалом українських дітей шкільного віку залишається на тимчасово окупованих територіях, у відкритому доступі відсутня. Ситуація постійно змінюється, адже ЗСУ звільняють українські території, й тимчасово окуповані території втрачають статус тимчасово окупованих. 

Основні проблеми

Кожен тимчасово окупований населений пункт має свої особливості. Діти, що залишаються на тимчасово окупованих територіях, можуть навчатися за українською програмою дистанційно, за сімейною формою або екстернатом. 

Водночас на деяких територіях діти вимушені під примусом навчатися за російськими програмами й таємно продовжувати українське навчання. Також не всюди можливо здійснювати дистанційне навчання у своєму закладі або в закладі, що знаходиться на території, підконтрольній Україні. Адже на деяких територіях зовсім немає Інтернет-зв’язку або є лише російський Інтернет, який щільно контролюється таємними службами окупантів: ФСБ, російська військова розвідка, самопризначені колаборантські “органи влади”. Крім того, нам відомо, що на деяких територіях, де діти донедавна могли здійснювати дистанційне навчання, наразі немає ні електропостачання, ні зв’язку, тому дистанційне навчання здійснювати неможливо, зв’язок з учнями й що зараз із цими учнями – втрачено.

Особливої уваги потребують також діти, що знаходяться у складних життєвих обставинах. Адже на тимчасово окупованих територіях складно перевірити, що з цими дітьми, чи продовжують вони здобувати українську освіту, з яких причин не здобувають.

Ми неодноразово наголошували на тому, що окупанти здійснюють на тимчасово окупованих територіях цілеспрямований освітній геноцид та намагаються знищити українську самобутність, забороняючи українську мову, українську літературу, історію України, знищуючи українські книжки. 

Окупанти вдаються до різних способів насадження російської освіти. За даними аналітичного звіту «Зруйноване дитинство: сім місяців війни крізь призму прав дитини» громадської організації “Альменда”, на тимчасово окупованих територіях залякували батьків щодо примусового вилучення дітей у разі відмови від «російської освіти», батьків позбавляли «права» обирати сімейну форму навчання. Наприклад, у Запорізькій області окупаційна влада погрожувала позбавляти батьківських прав батьків, чиї діти не відвідуватимуть школи на окупованих територіях у новому навчальному році.  

Також на цих територіях освіта використовується для пропаганди війни, мілітаризації молодого покоління, створення мотивації добровільно йти на службу в збройні сили РФ. Наприклад, за даними цього звіту, у Донецькій та Луганській областях був Наказ, за яким до мобілізаційного резерву можуть залучатися хлопці від 16 років. А у вересні в закладах освіти відбулися спеціальні та обов’язкові для проведення уроки «Розмови про важливе» для «виховання російського громадянина». 

Також, за даними звіту Альменди, дітей інтегрують до російського освітнього простору через “ознайомчі” поїздки до росії за програмою “Університетські зміни”, через “воєнно-патріотичні” (фактично – імперсько-мілітаристичні) табори, екскурсії та “оздоровчий відпочинок” у тимчасово окупованому українському Криму та на території росії.

Забезпечення права на освіту здобувачів освіти на ТОТ невідривно пов’язане із роботою відданих Україні педагогічних працівників та керівників закладів освіти на ТОТ, а також їх захистом. Окупанти погрожують, залякують, здійснюють обшуки в будинках, викрадають освітян, котрі відмовляються викладати за російськими стандартами. Але українські вчителі роблять все можливе, щоб продовжувати надавати дітям на ТОТ українську освіту.

Пропозиції та рекомендації органів влади щодо освітнього процесу

Пропозиції освітнього омбудсмена:

  • здійснювати постійну комунікацію та підтримку громадян України, які залишилися на тимчасово окупованих територіях;
  • розробити рекомендації щодо оцифрування документів закладів освіти та формування електронного архіву, захисту даних в електронних документах; 
  • батькам та педагогічним працівникам за можливості фіксувати примус до співпраці з окупантом, погрози щодо позбавлення батьківських прав у разі відмови, щоб діти навчалися за російськими програмами, на відео, фото, аудіо, при свідках;
  • батькам шукати можливість зарахувати дитину в закладі освіти на підконтрольній території для дистанційного, екстернатного або сімейного навчання або у своєму закладі для продовження здобуття української освіти та отримання українських документів про освіту.

Також очікуємо оприлюднення алгоритму дій для батьків дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, щоб здобувати українську освіту. Цей алгоритм був розроблений у вересні цього року директорами шкіл з ТОТ, правозахисниками, представниками МОН та освітнім омбудсменом.

 

РОДИНИ ТА ДІТИ НА ТЕРИТОРІЯХ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

Статистична інформація щодо того, скільки дітей перебуває на територіях, звільнених від російської окупації, також невідома. ЗСУ постійно звільняють від тимчасової окупації нові й нові населені  пункти, й відповідно кількість дітей на звільнених від російської окупації територіях щоразу змінюється. Але, на нашу думку, вести таку статистику можна і дуже потрібно. Це можна зробити, зібравши інформацію з уже звільнених територій і постійно додаючи туди інформацію з нових звільнених територій.  

Основні проблеми

Діти, які перебувають на звільнених територіях, до цього тривалий час практично не навчалися, тому зазнали більше, ніж попередні описані групи, освітніх втрат. Адже на цих територіях відбувалися бої за звільнення, й головним тут для учасників освітнього процесу було збереження життя та здоров’я. 

Відновлення освітнього процесу на цих територіях залежить від безпекової ситуації та повинне визначатися рішеннями обласних військових адміністрацій. Водночас зрозуміло, що тривалий час навчання за очною чи змішаною формою на таких територіях неможливе.  А відновлення дистанційного навчання потребує значної кількості кроків. Адже не на всіх територіях є зв’язок та український зв’язок, електропостачання, водопостачання. Також окупанти використовували частину шкіл як свої бази, проживали там, тому необхідно перевірити стан шкіл. 

Першочергово звільнені території потребують ретельної перевірки на наявність вибухонебезпечних предметів й інших підозрілих предметів, зброї тощо та усунення гуманітарної катастрофи на цих територіях. 

Крім того, частина управлінь освіти та закладів освіти втратили документи, доступ до казначейських рахунків, частина управлінь не працювали, а їхні керівники евакуювалися, тому необхідно налагодити роботу органів управління освітою. Дехто з педагогів та керівників стали колаборантами.

Оскільки ці діти перебували довгий час на тимчасово окупованій території та могли стати жертвами або свідками насильства й інших травмівних для психіки подій, варто одразу організувати психологічну підтримку цих дітей. 

Пропозиції та рекомендації органів влади щодо освітнього процесу

Міністерство освіти і науки України днями розробило алгоритм першочергових дій органів місцевого самоврядування, керівників управлінь освіти та керівників закладів освіти на деокупованих територіях.

Органам місцевого самоврядування МОН визначило, зокрема:

  • вжити невідкладні заходи для визначення першочергових потреб галузі освіти для поновлення навчання дітей;
  • встановити місцеперебування учасників освітнього процесу та відновити з ними зв’язок;
  • провести роз’яснювальну роботу з учасниками освітнього процесу щодо мінної безпеки;
  • провести аналіз забезпеченості учнів та педагогічних працівників підручниками, комп’ютерним та іншим обладнанням для організації навчання;
  • провести інвентаризацію матеріально-технічної бази закладів освіти;
  • організувати повернення евакуйованого майна;
  • внести зміни до Інформаційної системи управління освітою щодо контингенту учнів (вихованців) та педагогічних працівників закладів освіти після деокупації для уточнення обсягів освітньої субвенції.

Управлінням освіти, зокрема:

  • провести облік дітей шкільного віку для визначення потреби в закладах освіти залежно від їхньої потужності, цілісності, матеріального забезпечення;
  • визначити перелік закладів, будівлі яких потребують першочергового ремонту (будівництва); 
  • облаштувати захисні споруди цивільного захисту в закладах освіти тощо.

Для відновлення освітнього процесу на звільнених територіях, на нашу думку,  також необхідно: 

  • після звільнення території, у разі відсутності чи колаборації органів управління освіти та керівників закладів освіти, призначити нових посадових осіб;
  • засновникам обстежити заклади освіти, зафіксувати разом із правоохоронними органами стан руйнування, пошкоджень та крадіжок матеріальних цінностей, стан матеріально-технічного забезпечення, необхідність ремонтних робіт;
  • провести не травмуюче тестування дітей щодо освітніх втрат під час війни та окупації, передбачити під час навчання компенсування освітніх втрат;
  • невідкладно організувати надання психологічної допомоги дітям.

 

ДІТИ, ЩО ПОСТІЙНО ПРОЖИВАЮТЬ БЛИЗЬКО ЧИ В ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ

Одна з найскладніших – ситуація з дітьми, які проживають у зоні бойових дій або на лінії розмежування чи близько до зони бойових дій. Наразі ми не маємо інформації про те, скільки таких дітей там залишається – і не маємо розуміння, де така інформація може бути: у відкритому доступі ми її не знаходимо.

Діти на цих територіях перебувають у постійній небезпеці, знаходяться під обстрілами, змушені переховуватися у підвалах або в інших, наскільки це можливо, безпечних місцях. Часто на цих територіях немає зв’язку, електрики, газу, води, теплопостачання, частина будинків зруйновані, й діти не мають більш-менш облаштованого укриття чи прихистку. Тому головним тут є збереження життя та здоров’я дітей, а здійснення освітнього процесу треба впроваджувати за можливості – і тільки у тих формах, що не наражають дітей на додаткову небезпеку. Частина дітей не навчаються зовсім, частина дітей там, де це можливо, навчаються самостійно. Тому в цієї групи дітей, на нашу думку, освітні втрати будуть одними з найбільших. Водночас, як ми вже зазначали, особливої уваги потребують також діти, які знаходяться у складних життєвих обставинах. 

Огляд Альменди “Освіта без права доступу: реалізація права на освіту на особливо небезпечних територіях” виокремлює також такі основні проблеми, які перешкоджають реалізації права на освіту на територіях, на яких ведуться  активні бойові дії:

  • повна руйнація частини закладів освіти; 
  • пошкодження матеріально-технічної бази закладів освіти;
  • відсутність фізичного доступу до закладів освіти;
  • використання частини шкіл для роботи гуманітарних центрів;
  • відсутні санітарно-гігієнічні умови;
  • відсутній доступ до питної води. 

Крім того, в іншому своєму звіті “Альменда” також наголошує, що дітей, котрі перебувають на прифронтових територіях, окупанти планують відправити на навчання до дитячих оздоровчих таборів росії чи тимчасово окупованого Криму. Точна кількість українських дітей, які наразі знаходяться в таких оздоровчих таборах, невідома. 

Пропозиції щодо освітнього процесу

Наші пропозиції:

  • пам’ятати, що життя та здоров’я учасників освітнього процесу – найголовніше; 
  • розробити орієнтовні державні рекомендації для учасників освітнього процесу в зоні бойових дій та на лінії розмежування;
  • розробити інструменти моніторингу кількості дітей, що залишаються на цих територіях;
  • розробити програми підтримки дітей для відновлення освітнього процесу на цих територіях після завершення бойових дій та звільнення цих територій.

ДІТИ, ПРИМУСОВО ДЕПОРТОВАНІ У РОСІЮ ЧИ бІЛОРУСЬ

Найскладніша та, напевно, найбільш болюча ситуація щодо тих дітей, які були примусово депортовані в росію чи білорусь. Адже на рівні держави ми достеменно не знаємо, ні скільки наших дітей було депортовано на ці території, ні що з ними. 

Платформа “Діти війни”, станом на 16 листопада надає дані про депортацію 11 129  дітей, але точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через бойові дії та тимчасову окупацію частини територій. 

Знову ж таки, дітей депортують під приводом оздоровчого відпочинку або передають на всиновлення в російські сім’ї. Й зрозуміло, що в таких ситуаціях, на превеликий жаль, діти залишаються повністю без доступу до української освіти. До того ж так ми насамперед втрачаємо наших дітей, наше покоління. 

І наше головне завдання – напрацьовувати механізми пошуку та повернення депортованих дітей. “Альменда” наводить приклади, коли дітей вдавалося повертати завдяки розголосу ситуації. На нашу думку, також дуже важливо, аби батьки, в яких забрали дітей, не мовчали й повідомляли про це там, де це можливо. Ми розуміємо страх батьків за життя дитини, страх за те, що вони більше не зможуть побачити свою дитину, знайти її, але саме розголос збільшує шанси на повернення дитини. Водночас не всі депортовані діти мають родини, це також і діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Тут такий розголос мають надавати заклади, в яких проживали ці діти до депортації.

Водночас 14.11.2022 року набрав чинності Порядок реалізації експериментального проекту щодо оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну.

Порядок визначає процедуру реалізації експериментального проекту щодо оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну громадянам України, а також особам, визнаним Україною особами без громадянства, або особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, що примусово переміщені на територію держави, визнаної Україною державою-агресором або державою окупантом, на ім’я яких із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру оформлено паспорт громадянина України та/або паспорт громадянина України для виїзду за кордон, або посвідку на постійне проживання, або посвідку на тимчасове проживання або стосовно яких прийнято рішення про визнання особою без громадянства чи наявна інформація про оформлення паспорта громадянина України, яка зафіксована у формі електронних даних у відомчій інформаційній системі ДМС, а також особам до 18 років, стосовно яких відсутня інформація в Реєстрі або відомчій системі ДМС (пункт 1 Порядку).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку, оформлення посвідчення особі (без її присутності) здійснюється у відомчій системі ДМС на підставі звернення одного з батьків або іншого законного представника особи до 18 років, подружжя, повнолітньої дитини, рідного (повнорідного, неповнорідного) брата/сестри або офіційного звернення Мінреінтеграції. Оформлення посвідчення здійснюється безоплатно протягом п’яти робочих днів з дня подання заяви-анкети. Посвідчення оформляється строком дії до трьох місяців. (пункт 3 Порядку).

Дуже сподіваємося, що затверджений Порядок буде сприяти поверненню наших дітей. 

 

ДВІ НАЙВАЖЛИВІШІ ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УСІХ ГРУП ДІТЕЙ

Кожна група дітей має дві спільні проблеми, про які ми вже неодноразово писали. Це освітні втрати, які в усіх груп дітей різняться, адже зрозуміло, що діти, які проживають далеко від зони бойових дій та не змінювали місця проживання, матимуть менші освітні втрати, порівняно з іншими дітьми. Тому ми неодноразово наголошували, що в кожному закладі освіти, в кожній громаді має бути індивідуальна стратегія компенсації освітніх втрат, а також має бути загальна державна Українська стратегія компенсації освітніх втрат.

Інша спільна проблема – необхідність психологічної допомоги всім групам дітей, рівень якої теж різнитиметься залежно від пережитих дитиною обставин. Для покращення надання психологічної допомоги дітям ми пропонували:

  • зняти обмеження для роботи психолога з дітьми у закладі освіти – внести зміни до законодавства, наразі робота психолога з учнем можлива лише за згоди батьків;  
  • внести зміни до наказу МОН від 06.12.2010  № 1205 “Про затвердження Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти”, який визначає, що за штатним розписом у закладі освіти може бути лише один психолог – незалежно від кількості дітей: більше ніж 300 – у сільській школі, та більше ніж 700 – у міській; враховуючи кричущу потребу у психологічній підтримці дітей, вважаю, що ставка психолога має бути на кожні 300 дітей у будь-якій школі.  

Про те, де дітям можна отримати психологічну допомогу, читайте тут.